Поема має яскраву символіку. Картини "дикої" природи увиразнюють незвичайність образу Мазепи, його винятковий характер. Бурхливі потоки, вітри, хвилі уособлюють пристрасті, що охопили серце героя. Вороння символізує смерть, а схід сонця – надію на повернення до життя. Але серед усіх символів вирізняється образ коня. Кінь у романтичній літературі – традиційний символ успіху, людської долі. Карл XII двічі втрачає своїх скакунів під час утечі, і це означає, що щастя залишило короля та його військо. Мазепа ж, навпаки, вижив сам і зберіг свого коня. І. Мазепа та його кінь – наче єдине ціле. Під час відпочинку старий гетьман, попри втому, спочатку подбав про коня, а потім про себе. Кінь – вірний товариш І. Мазепи, герой ставиться до нього як до розумної істоти, це свідчить про глибокий зв'язок із природою. Ще один кінь у творі – дикий кінь, який ніс Мазепу через степи й ліси з Польщі в Україну. Образ дикого коня в поемі є багатозначним символом. Це фатальна доля й утілення смерті, символ нестримної пристрасті гетьмана й водночас символ кари небесної. Разом із тим через цей образ розкривається ще одна думка автора. Кінь, який мав стати знаряддям смерті, насправді повернув І. Мазепі волю, принісши його до дикої, вільної країни (маються на увазі козацькі землі) і до слави. Отже, кінь у поемі – це ще й символ волі, прагнення до якої є характерною рисою І. Мазепи.