Змальовуючи Україну, автор неодноразово підкреслює, що це "дика" країна, тут "дикі степи", "дикий праліс", "дика площина". Байрон створив емоційний образ України – безмежної, вільної, ще не освоєної землі, що таїть у собі величезні природні багатства. Нестримний біг дикого коня уособлює думку поета про історичний рух України, яку автор хотів би бачити вільною, як і все людство загалом. Мазепа й Україна доповнюють одне одного, ці художні образи тісно пов'язані. Гетьман до глибокої старості зберігає гордий і незламний дух, і через його образ читач уявляє собі Україну, її дух. За романтичною історією про дикі пристрасті в поемі прихована думка про волю. Україна стала долею й життям І. Мазепи, визначивши вдачу та політичний статус гетьмана. Фінал поеми відкритий. І. Мазепа завершує свою розповідь. Але що на нього чекає завтра? Що чекає на Карла XII, який заснув, не дослухавши монолог гетьмана? І що буде з Україною? Думка про долю знову звучить наприкінці твору: Проте людська доля видається тут не такою фатальною, як на початку твору: людина стала вищою за неї, зуміла приборкати "дикого коня" своєї вдачі. Дж. Байрон утверджує силу духу особистості, від якої залежить здобуття волі її країною.
Соломія Павличко, українська письменниця, літературознавець, перекладачка так пише про те, якою постає в поему Україна: "Образ України в поемі складається з деталей портрета й натури старого гетьмана, з романтичних картин природи і навіть з образу дикого, необ'їждженого коня, який, принісши Мазепу в Україну, діставшись до своєї землі, почувши іржання рідних табунів, падає мертвий… З цих описів вибудовується загальний і зхудожнього боку послідовний образ нескореної землі, хоч і трагічної, нещасливої долі".