На початку поеми Мазепа, не зважаючи на поразку під Полтавою, починає розповідати Карлові ХІІ історію своєї молодості, щоб відвернути тяжкі думки. Тут подано колоритну портретну характеристику гетьмана, у якій не забуто його козацькі риси. Незважаючи на надмірну втому, він упорядкував своє військове спорядження, потурбувався про коня, а потім почав пригощати короля та його почет. Гетьман зберігає свої мужність, силу, тверезість розуму, шляхетність. Цитати: "Під вічним дубом і собі Мазепа стелиться в журбі І сам він був, як дуб-титан, Землі козацької гетьман. Він обійняв свого коня За шию, наче той рідня, І не зважаючи на втому, Підкинув листя вороному, Обтер на спині вогкий пил, Звільнив з оброті і вудил, І неприховано радів, Що їв годованець степів, Хоча й тривожився раніше, Чи стане він на пасовище…", "Тоді гетьман короткий спис Під стовбур дерева одніс І горностайову кирею, Розкинувши, послав землею. Узяв рушницю – диво див, Порохівницю відкрутив, Чи порох часом не промок, Чи цілий кремінь і курок? Оглянув добре в темноті Черес і піхви золоті, Чи не погнулися вони В диму і полум'ї війни? Коли ж оглядини скінчив, Дістав баклажку і харчів, Поставив на обрусі трав І почережно частував Усим, що ніздрі так лоскоче, Самого короля і почет – Без непокою, як майстрі Бенкетом правлять у дворі".