Під час церемонії Дженні прочитала сонет Елізабет Берретт-Браунінг:
Коли ці дві душі устали на весь зріст,
Докупи їх звела якась мовчазна сила.
Зійшлись вони, і спалахнули вмить
Їх розпростерті крила…
Олівер обрав уривок з "Пісні відкритої дороги" Уолта Уїтмена:
...Я даю тобі руку!
Я даю своє кохання, цінніше за гроші,
Я даю всього себе перед олтарем і законом.
Чи даси мені себе? Чи підеш зі мною в дорогу?
Чи ми йтимемо поряд аж до краю й кінця?
Цими рядками закохані висловили віру в те, що їхнє кохання здатне подолати будь-які перешкоди, що воно буде вічним, що різне соціальне походження не може стати їм на заваді.