На початку твору читач симпатизує маленькому Каю. Хлопчик любить гратися з Гердою, він допитливий, готовий захистити дівчинку: "— А може Снігова Королева зайти сюди? — спитала якось дівчинка. — Нехай спробує! — сказав хлопчик. — Я її посаджу у теплу піч, і вона розтане!". Коли скалочки з дзеркала потрапили в око та серце хлопчика, читач співчуває йому, розуміє, що погана поведінка Кая не залежить від нього самого. Автор словами "Бідний Кай! Скалочка потрапила, прямо в серце. Воно мусило перетворитися в крижинку" теж співчуває хлопчику. У момент, коли Снігова королева забирає Кая з собою, читач переживає за хлопчика, відчуває небезпеку: "Ось вони виїхали за міську браму. Сніг повалив раптом ще дужче. Стало зовсім темно, хлопчик не бачив навіть своєї простягнутої руки. Він хотів скинути мотузок, яким зачепився за великі сани, але його санчата ніби приросли до них і так само вихором летіли далі й далі. Кай голосно закричав — ніхто не почув його". Коли хлопець думає про те, що Снігова королева прекрасна, що в неї найрозумніше, найчарівніше обличчя, читач розуміє, що ці думки викликані чарами самої королеви та дією скалки в оці Кая. Тому упродовж твору у читача не виникає негативного ставлення до героя, навпаки, читач співчуває і переживає за героя.