Дослідіть, які художні засоби використовують перекладачі для створення ефекту музикальності твору.
Вірш "Осіння пісня" важкий для перекладу. В оригіналі центральним образом твору є метафора "пісень скрипки осені" ("скрипки листопада" у перекладі Миколи Лукаша, "струн осінніх" у перекладі Григорія Кочура), а мелодійність слова заснована на плинних л та н. Оскільки слово "скрипки" не відзначається мелодійністю, М. Лукаш саме на цьому слові побудував звуковий ефект – відмінний від оригіналу, але цілком органічний для української мови: "Ячать хлипкі хрипкі скрипки листопада".
Г. Кочур близько відтворює словесно-образний ряд оригіналу й прагне зберегти його "інструментованість", знаходячи відповідники в українській мові (осінніх – голосіннях). М. Лукаш обирає інший, ніж в автора, звуконаслідувальний ряд, у нього мелодійність вірша сміливо переводиться в інший регістр ("Ячать хлипкі, Хрипкі скрипки Листопада…"), унаслідок чого підвищується експресивність перекладу, який, однак, зберігає внутрішню відповідність оригіналу.
Порівнюючи переклади твору Верлена, зроблені Г. Кочуром і М. Лукашем, український перекладач і науковець Андрій Содомора доходить висновку, що звукові образи і ритм оригіналу краще вдалося відтворити Г. Кочуру, а відсутність в українській фонетиці носових голосних, які рясно представлені у Верленовому тексті, у перекладі представлено вживанням римованих слів з літерою "н": неголосні – млосні – пісні, осінніх – голосіннях, годинник – дитинних. На думку А. Содомори, особливої уваги заслуговує цікава знахідка Г. Кочура – зоровий образ "струни осені" і настрій, який створює цей образ. І М. Лукаш, і Г. Кочур зосереджуються передусім на музикальності вірша, бо без її відтворення, як писав ще М. Зеров, "не може бути елементарно пристойного перекладу Верлена". Однак при цьому вони застосовують досить різні підходи.