Настрій цієї поезії створює мелодія, яка лине з кожного рядка твору, – повільна, одноманітна, сумна й трохи тривожна. Струни осінніх скрипок проймають душу. У цій мелодії відображається стан осінньої природи й водночас стан ліричного героя. Ритм вірша неначе повторює рух осіннього листка, який, кружляючи, падає додолу. В цьому творі віддзеркалилося гостре відчуття трагізму життя, почуття розчарованості і безвиході, "сутінкові" настрої кінця століття, що панували у суспільстві. Невипадково ще за життя Поль Верлен одержав титул "поета суму і безнадії".