Кохання Квазімодо зародилося в той момент, коли Есмеральда, яку він хотів викрасти минулої ночі, наблизилася до нього і дала йому пити зі своєї фляги. Нещасний Квазімодо стояв біля ганебного стовпа, і Клод Фролло, єдина людина, яку він любив, покинув його: упізнавши дзвонаря, опустив очі й круто повернув назад. Знеможений, осміяний і закиданий камінням, Квазімодо був вражений вчинком Есмеральди. На його оці заблищала велика сльоза, можливо, перша у житті.
Горбань ризикує життям заради дівчини в той момент, коли скотився по фасаду Собору на мотузці, звалив катів на землю ударами кулаків і схопив циганку. Квазімодо заніс її у Собор, де вона була недоторканна. Заради Есмеральди він навіть пішов по Феба і до ночі чекав, поки той вийде від Фльорделіс. Коли ж Феб нарешті з'явився, Квазімодо кинувся за ним і сказав, що на нього чекає закохана в нього жінка. Ротмістр обізвав Квазімодо опудалом і сказав, що не бігатиме до всіх жінок, які кохають його або кажуть, що кохають. Тоді Квазімодо сказав, що це циганка. Феб ударив Квазімодо чоботом у груди і поїхав. Згодом Квазімодо збрехав Есмеральді, що не зміг знайти Феба. Він зробив це, щоб не засмутити її ще більше, адже Феб дав зрозуміти, що циганка його не цікавить.
Кохання перетворює Квазімодо і на месника. Зрозумівши, хто був дійсним винуватцем загибелі дівчини, він розправляється з Клодом Фролло. Смерть Есмеральди стає і його власного смертю. Отже, незважаючи на огидну зовнішність, Квазімодо надзвичайно близький духовним пориванням народу, у цьому персонажі мовби зосередилася його могутня внутрішня сила, переконаність у правоті своїх дій. Він показовий серед персонажів цього твору В. Гюго, зовнішність яких дуже відмінна від їхнього внутрішнього світу.