Картина політичного життя імперії ліліпутів – це пародія на англійські й загалом європейські політичні звичаї. Читач може запитати: "Навіщо було робити цих людей такими крихітними?" Та тому, що, зменшивши їхній зріст, Свіфт зробив смішним ліліпутського імператора з його претензіями на світове панування, підкреслив нікчемність міністрів і вельмож. Крізь фізичну мізерність цих людців ясніше проступили їхня жорстокість, підступність і зажерливість, характерні й для справжніх, "великих" міністрів та імператорів. Свіфт дуже дотепно уподібнює англійських вігів і торі до ліліпутських партій тремексенів і слемексенів, які ведуть між собою запеклу боротьбу, відрізняючись лише тим, що прибічники однієї носять взуття на високих підборах, а прибічники другої – на низьких. Влучною пародією на католицьку та протестантську церкви є секти "тупоконечників" і "гостроконечників", що сперечаються, з якого боку розбивати яйце. Розповідаючи про ліліпутський звичай давати важливі державні посади тим людям, які виявили вміння ходити по канату та стрибати через палицю, письменник створює гостру сатиру на порядки при англійському дворі. Сатира Свіфта викриває не тільки англійських вігів і торі на початку XVIII ст., а й комедію боротьби всіляких партій, унаслідок якої змінюються уряди, але не змінюється їхня антинародна суть.
Улюбленим прийомом Свіфта є іронія, тобто такий стилістичний зворот, коли під словами позитивного забарвлення ховається прямо протилежний зміст. Іронію вживають, щоб висміяти негативне явище, вона доводить його неприродність краще, ніж пряма критика. У Свіфта іронія слугує для викриття негативних сторін дійсності. Наприклад, жорстокість і лицемірство монархів виступають особливо ясно, коли сатирик подає їх як великодушність і справедливість. Сміхом автор зриває маску з тогочасного суспільства, показуючи його брехню та вади. Сміх ставить того, хто сміється, вище за висміюваного, дає йому моральну перевагу.