Коли ліліпути лише знайшли Гуллівера, йому не раз кортіло схопити в жменю сорок чи п'ятдесят чоловічків і скинути їх на землю. Однак, герой розумів, що їх багато, тож йому можуть заподіяти більше лихо. Також він дав власну урочисту обіцянку (так тлумачив свою покірливу поведінку), а ще вважав, що це була б невдячність до людей, які так гостинно поводилися і щедро частували його. Гуллівер дивувався хоробрості ліліпутів, і коли їх стало ще більше, йому спало на думку спробувати розірвати пута. Але, відчувши пекучий біль на обличчі та руках від стріл, він здався на волю ліліпутів. Гуллівер дозволив ліліпутам прикувати себе ланцюгом і через те, що вважав, що за схожих обставин жоден європейський монарх не дав би йому стільки їжі і не виділив би екіпаж, який віз його до столиці. На мою думку, Гуллівер правильно зробив, бо коли б ще на березі знищив ліліпутів, то не отримав би змоги дізнатися багато цікавого про їхнє життя.