На мою думку, найбільший жах такого суспільства полягає в тому, що людина весь час відчуває страх за своє життя. Вона будь-якої миті може бути схоплена через підозру у зраді. В Океанії людина боїться навіть своїх думок, вона постійно пильнує, чи не стежать за нею. Держава на всіх рівнях контролює життя людини, навіть особисті стосунки. В цій державі звичайні люди не мислять, вони вірять у те, що їм показує і говорить влада. У Міністерстві Любові з людей, які хоч чимось вирізняються, вибивають зізнання у злочинах, які вони не скоювали, або лише за думку, яку відобразив на обличчі зрадливий м'яз. За думкозлочини карають як за зраду, як за фактичний злочин. Поліція Думок не лише фізично знищувала "злочинця", а й психологічно розчавлювала, називаючи це "лікуванням".