Доріан Грей дізнався про її смерть від лорда Генрі. Це не викликало у юнака щирого співчуття чи відчуття вини. У даній ситуації його турбує лише власний стан і власне самопочуття. Так, рішення одружитися з Сібіл було прийнято лише під тиском змін, що відбулися на портреті. Звістка про смерть Сібіл приголомшила, але не стала приводом для страждань. Ця подія навіть приваблює юнака своєю подібністю до трагедій, що розігрувалися на сцені, своєю романтичністю. Розмова Доріана й лорда Генрі виглядає не лише аморальною, але й цинічною. Вона логічно підводить до того остаточного вибору, який зробив Доріан: "Так, саме життя вирішило за нього – життя і його безмежна цікавість до життя. Вічна молодість, безмежні пристрасті, насолоди, витончені й потаємні, розгін несамовитих веселощів і ще несамовитіших гріхів – усього цього зазнає він. А портрет нестиме тягар його ганьби, і більше нічого". Зробленим вибором герой остаточно відцурався тих моральних норм, які визначають нормальні стосунки між людьми. Невипадково розділ закінчується фразою, яка не потребує коментарів: "Годиною пізніше він був уже в опері, і в ложі за ним ззаду сидів лорд Генрі, спираючись йому на крісло".