На початку роману Доріан постає надзвичайно вродливим юнаком, збудником творчості Безіла Голуорда. Доріан скромний, чуйний, непогано грає на фортепіано, вміє спілкуватися з людьми і знаходити друзів. Художник, розповідаючи про Доріана лорду Генрі, говорить: "…часом він буває страшенно бездумний і, здається, навіть з радістю, завдає мені болю". Також Безіл Голуорд порівнює свою душу з квіткою, яку Доріан носить у петельці, і ця оздоба тішить марнославність юнака. Однак, душу Доріана Безіл називає чистою і прекрасною, тому просить лорда Генрі не зіпсувати юнака. З перших сторінок роману Доріана не можна назвати розпусним, але недоліків він не позбавлений.