Наприкінці повісті Жозеф постає перед читачем через півстоліття після Другої світової війни і розповідає, що, гостюючи у Руді, який переселився на "землю обітовану", часто сперечається з ним, бо не схвалює політики Їзраїлю щодо палестинців, згадує отця Понса, мадемуазель Марсель. Заради пам'яті цих дорогих йому людей та шести мільйонів жертв Голокосту герой-наратор не може спокійно спостерігати за зіткненнями євреїв і арабів у Палестині. Він намагається припинити навіть бійку хлопчаків, один з яких загубив кіпу, а другий – палестинську хустину. Ці предмети, підібрані героєм-оповідачем, набувають символічного значення, бо повість закінчується його гіркою реплікою: "Починаю нову колекцію", що звучить як застереження для сучасних бездумних Ноєвих нащадків, які не шанують Божих заповідей.