Семирічний Жозеф, уперше потрапивши до храму і почувши, що це дім Бога, намагається зрозуміти, де ж саме у такому величезному приміщенні живе Бог, й нарешті вирішує, що у повітрі: "Моє серце переповнилося почуттями і стало сильним. Я вдихав Бога на повні груди, мало не втрачаючи свідомості". Малий Жозеф ніяк не може збагнути сутності Святої Трійці та співвідношення її з Дівою Марією, але відчуває душевне просвітлення, побачивши зображення Богородиці на листівках, що випали з молитовника: "Жодних сумнівів, її природа справді була божественною. Вона випромінювала світло". Дивлячись на ці зображення, хлопчик згадав свою маму і почав плакати. Не втримався від сліз і його старший друг Руді. "Ми тихо плакали, притискаючи листівки для причастя до серця. Ми думали про наших матерів. Де вони зараз? Чи в цю мить їм так спокійно, як Марії? Чи ж на їхніх обличчях сяє зараз любов, яку ми відчували тисячі разів, коли вони схилялися над нами, і яку ми знову бачимо на цих листівках, а може, на них горе, тривога і безнадія?". Це одна із найбільш вражаючих сцен у творі, що утверджує головну ідею: необхідність миру і злагоди між усіма людьми і народами, незалежно від національності, раси та віросповідання.