Вперше сльози у Скруджа з'явилися тоді, коли він побачив себе хлопчиком, якого на Різдво залишили у школі і не забрали на канікули. Він сам сидів за партою і читав книгу про Алі Бабу. "Усе тут, – писк і метушня мишей за дерев'яними панелями; луна, що доносилася звідкись із надр будинку; звук крапель із відталого жолоба на похмурому дворі; зітхання вітру в безлистій кроні самотньої тополі; скрипіння дверей порожньої комори, які розгойдувалися на іржавих петлях; потріскування дров у каміні – все відлунювало у розм'яклому Скруджевому серці й накликало сльози".