Після першого дня у школі Конрад, дотримуючись прохання матері говорити як інші діти, так відповів пану Егону на пропозицію піти не в 3, а в 2 клас: "Нє, предку. Нє, справді, нє. Та каламуть, якої тут навчають, однаково й там, і там нудна до безтями. Я не отримав п'ятірки, бо ще не розтуляв писка". Таким чином хлопчик змінив свою ідеальну мову на ту, якою говорили звичайні діти. Та вже скоро однокласники почали ображати Конрада. Їм не подобався хлопець, який вмів виконувати на уроках усі завдання, завжди слухав вчительку, на фізкультурі умів виконати всі вправи, ніколи не підказував, повідомляв учительку про порушників дисципліни. Аптекар Егон, побувавши на батьківських зборах, дуже запишався поведінкою Конрада. Але Кіті вчила хлопця, що треба підказувати однокласникам і не видавати їх вчительці. Конрад пояснював їй, що повинен виконувати свій обов'язок. Дівчинка пробувала пояснити Конрадові, що діти не любитимуть його, якщо він і далі так поводитиметься, але він не міг інакше. На щастя, Кіті вдалося перевчити Конрада і в кінці твору він стає звичайним хлопчиком, якого однокласники все-таки приймуть як друга.