Авторка наче протиставляє пані Бартолотті і Конрада: жінка інколи безвідповідальна, ексцентрична, емоційна, а хлопчик "правильний", слухняний, спокійний. У творі все навпаки: не батьки вчать дитину правилам хорошого тону, а навпаки, хлопчик виступає в ролі наставника (що одночасно смішно і повчально). З іншого боку, між рядків чується крик про те, що діти не повинні бути схожі на роботів, адже поступливість часто виключає веселощі, радість і, навпаки, призводить до зарозумілості, зверхності та разом з тим нерішучості. Правильний, ідеальний Конрад потрапляє саме до дивакуватої пані Бартолотті тому, що вони мають чому повчитися одне в одного: Конрад – проявляти свою індивідуальність, свої емоції, захищати себе, бути з чимось незгодним. Пані Бартолотті вчилася у хлопчика бути організованішою, відповідальнішою, мислити по-дорослому. Обоє героїв твору позитивно впливають одне на одного, хоч і виглядають повними протилежностями.