Вільям Шекспір — Ромео і Джульєтта

Ромео і Джульєтта мусили якнайшвидше взяти шлюб, щоб дівчину не віддали заміж за Паріса. Навіть таємне вінчання давало їм можливість бути разом, адже батьки уже не могли розірвати шлюб, який благословився у церкві.

Герої гинуть через підступи фортуни: варто було Ромео отримати листа від брата Лоренцо чи прибути до Верони на пів години пізніше, ніякої трагедії би не сталося. Скоріше за все, князю, якому від самого початку п'єси набридли сварки Монтеккі й Капулетті, сподобалася б ідея оженити єдиних дітей ворогуючих родин, припинивши таким чином сварки. Саме відчуття вселенської несправедливості стосовно двох закоханих і робить цю п'єсу великою трагедією, а її головних персонажів – вічними образами.

Коли Тібальт наказує Ромео витягати меча і битися, Ромео всіляко уникає сутички, бо не хоче битися з кузеном своєї дружини Джульєтти. Ромео сприймав Тібальта уже як родича, не хотів завдавати йому кривди, прагнув припинити чвари між двома родинами. Це характеризує Ромео Монтеккі як розумну, благородну, товариську людину, яка прагне миру. Поведінка Тібальта надто запальна, він не може переступити через свої упередження, прагне помсти.

Сцена нічної розмови Ромео і Джульєтти сповнена найтоншого ліризму. Перше зізнання Джульєтти з балкона є особливо зворушливим, дівчина ділиться найпотаємнішими думками. Чарівність італійської ночі, чути солов'їний спів. І стається диво: свідомість героїні пробуджується для того, щоб визнати гармонію законом світу і спростувати родову ненависть. Побачивши дівчину, Ромео одразу відчуває, що вона – його обраниця, що з нею пов'язана його доля. Вражає сила виявлених глибоких почуттів, емоційність діалогу закоханих, їхні переживання і відвертість.

Юнак відразу забув про Розаліну, бо лише тепер зрозумів, якою повинна бути справжня краса: "О ні! Зрікайтеся, брехливі очі! Не знали ви краси до цеї ночі!" Така зміна свідчить про те, що Розаліна була лише захопленням Ромео, у нього не було серйозних почуттів до неї.

Кохання Ромео і Джульєтти – це не звичайна закоханість, не поверхневе захоплення, воно не схоже на надумане кохання середньовічних рицарів до Прекрасної Дами. Це почуття сильно міняє головних героїв. Ромео, який уже мав досвід у сердечних переживаннях, захоплюється Джульєттою, схиляється перед силою її кохання, жертовністю і мужністю. Закохані стають уособленням чистого й вірного кохання, здатного і після їхньої смерті позитивно впливати на життя інших людей.

Меркуціо вразило те, що Ромео не хотів захищати свою честь перед Тібальтом. Коли Тібальт говорить: "Ромео, я ненавиджу тебе, Для тебе слова іншого й вітання Не можу я знайти, окрім "негідник"", Ромео відповідає: "Проте, Тібальте, в мене є причина Любить тебе; вона тобі прощає Образливі слова. Я не негідник. Прощай! Як бачу, ти мене не знаєш". Така відповідь обурює Меркуціо, тому він говорить: "О ти, покоро, підла і ганебна!" і видобуває свою шпагу...

Відповідь на це питання шукає вже не одне покоління. Здається, провина за їхню смерть покладена не тільки на випадок чи на самих персонажів твору (поради Лоренцо, поспішні рішення Джульєтти та Ромео), а передовсім на суспільство, у якому панують розбрат і жорстокість. Утілене у ворожнечі двох сімей зло глибоко протилежне гуманістичним ідеям свободи, людяності, радості життя, втіленим в образах Ромео і Джульєтти. У своїй смерті юні закохані перемогли. Їхня смерть стала останньою крапкою в цій війні й важливим уроком для наступних поколінь.

Історію прекрасної любові й трагічної загибелі двох молодих людей уперше розповів в одній зі своїх новел італійський письменник ХІV ст. Мазуччо Салернський. Відтак сюжет помандрував від одного автора до іншого й зрештою набув широкої популярності в Італії. Звідти він перекочував до Англії, де 1562 р. Артур Брук виконав його вільний поетичний переклад. Найімовірніше, саме цей твір і став основним джерелом сюжету п'єси "Ромео і Джульєтта".

Прибувши у склеп, Ромео випив отруту, а після цього прийшов отець Лоренцо. Отець зустрів Балдасаро, який повідомив, що Ромео у каплиці. Зайшовши туди, Лоренцо побачив вбитого Паріса і мертвого Ромео. Джульєтта прокинулася і довідалася від отця Лоренцо про все, що сталося. Той сказав, що заховає дівчину між черницями, але наближалася сторожа, тож сам втік. Дівчина взяла кинджал Ромео і заколола себе. Якби брат Лоренцо прийшов на кілька хвилин раніше, він встиг би пояснити Ромео, що Джульєтта насправді не мертва. Закохані могли б втекти і залишитись живими.