Джек Лондон — Жага до життя

На мою думку, найважчим випробуванням був двобій з вовком. На нього герой витратив останні залишки сил, але довів, що людина сильніша і розумніша.

"На китобійнім судні "Бедфорд" було кілька вчених – учасників наукової експедиції. З палуби вони зауважили на березі якусь дивну істоту, Вона повзла до води. Годі було визначити що то за звір, отож як справжні природники вони сіли у вельбот і попливли до берега роздивитися зблизька. То була й справді жива істота, в якій важко було впізнати людину. Вона була сліпа, безтямна і звивалась на піску, немов велетенський хробак...

Письменник зображає на тільки флору (мох, болотяні ягоди), а й фауну північно-західного регіону Канади, який населяють олені карибу, куріпки, лисиці, бурі ведмеді, вовки й інші тварини. Світ природи постає не лише ворогом для героя. Митець вважає, що з природою не завжди треба воювати, краще – придивлятися до неї, пізнавати її закони, виявляючи розумне ставлення до неї.

Опинившись сам на сам з природою, головного героя мучили галюцинації і оманливі думки. Чоловіку здавалося, що у рушниці ще є один патрон. Одного разу здоровий бурий ведмідь привидівся йому як кінь. Нерви чоловіка притупіли, в уяві поставали моторошні видива і солодкі мрії.

Він мав дістатися незабаром до берега озерця. Цю місцевість індіанці називали "Тічінічілі", тобто "Країна патичків". В озерце впадав струмок. Потрібно було пройти понад струмком до горба, де починався ще один струмок, що тече на захід. Він приведе до річки Діз, де є їхня з Білом схованка, у якій під перевернутим каное є набої для рушниці, рибальське начиння, борошно, бекон і боби.