Жуль Верн — П'ятнадцятирічний капітан

Автор передає своє негативне ставлення до рабства за допомогою того, що детально змальовує усі його жорстокі картини (знущання над темношкірими, їхня загибель від втоми, голоду, хвороб) і наслідки (половина темношкірих з каравану помирає дорогою, решту продають в Казонде, прирікаючи на страшне майбутнє). Усі позитивні персонажі роману теж засуджують рабство, тож через них Жуль Верн виражає і свою думку.

Тома і його друзів врятував капітан Халл та його команда з напівзатопленого судна, яке називалося "Вальдек". Тіла п'ятьох негрів вони знайшли у кубрику. Том, Бет, Остін, Актеон і Геркулес помирали без води і їжі, але їх забрали на "Пілігрим" і подбали про них.

Скориставшись недосвідченістю Діка, судновий кок Негоро розбив компас і непомітно для всіх змінив показання іншого. Тому замість Америки корабель прибув до берегів Анголи. Його викинуло на мілину, а Негоро зник з корабля.

Капітан Халл та 5 його матросів хотіли на шлюпці вполювати кита. Вони не могли передбачити, що це буде смугачиха з малям, яка кинеться в атаку. Морське чудовисько вдарило по шлюпці своїм страшним хвостом і розбило її. Нещасні матроси ще могли врятуватися, але поранена смугачиха борсалась як навіжена й несамовито била хвостом по воді. Коли Дік Сенд із неграми кинулись у шлюпку й за чверть години підпливли до місця побоїща, то не застали там уже нікого живого.

Гарріс справив на мене підозріле враження, адже він просто так запропонував допомогу незнайомим людям, запитав місіс Уелдон, чи Том зі своїми чорними друзями її раби.

Коли Гарріс втік, Дік Сенд зрозумів, що це був зрадник, який знайомий з Негору, і сам кок йшов за ними назирці. Про те, що вони в Африці, здогадався і Том. Вночі Дік Сенд і Том домовилися, що скажуть усім тільки про те, що Гарріс виявився зрадником, а про те, де вони зараз знаходяться, — мовчатимуть. План Діка полягав у тому, щоб якомога швидше повернутися на узбережжя. Потім рушити берегом океану і добутись до португальського поселення, а там чекати нагоди повернутися на батьківщину. Добиратися до узбережжя Дік Сенд вирішив не тим шляхом, яким вони йшли, а річкою, збудувавши пліт.

Перед нами проходять люди, яких об'єднало спільне лихо. У центрі цього маленького згуртованого колективу — п'ятнадцятирічний капітан Дік Сенд. Що ми знаємо про нього? Дік — сирота, що виріс у виховному будинку. Він обдарований не тільки розумом, але й чудовим характером. Дік не пасує перед труднощами, вміє аналізувати те, що відбувається, завжди знаходить правильне рішення. Він справжній товариш, шляхетний і відважний, сміливо зустрічає небезпеку й переборює її.

Описи невільничого каравану викликають щире і глибоке співчуття до рабів, багато з яких навіть не можуть вижити у таких жорстоких умовах. Найбільше вражає те, що людей з'єднували по двоє колодкою з рогачами, не давали спочинку і їжі, а між дорослими були навіть маленькі діти. Автор змальовує рабство з усією правдивістю, і читач засуджує зло і насильство, виступає проти рабства, цього жахливого явища.

Діка Сенда не зв'язали, але до нього приставили наглядача. Хлопець розумів, що про втечу годі й думати. Найбільше він переживав за місіс Уелдон і Джека. Дік не розумів, чому їх розлучили. Все це свідчить, що Дік думає і хвилюється про дорогих йому людей більше, ніж про себе. Також хлопець картає себе за те, що раніше не вбив при нагоді Негору і Гарріса, адже зараз уже нічого не може зробити...

Гарріс питає, чи Том з друзями є рабами місіс Уелдон. На це жінка заявляє, що у Північній Америці рабство скасовано. Зацікавленість рабами відразу видає Гарріса.