Вакханки

Евріпід

Сторінка 3 з 6
[406]

ЕПІСОДІЙ ТРЕТІЙ
ДІОНІС
(за сценою)
Агей! Агей!
570] Вчуйте ви клич мій, вчуйте!
Агей, вакханки! Агей, вакханки!
ХОР
О що це? О звідки це
Вакха клич
Долинув до слуху мого?
ДІОНІС
Агей! Агей! Ще раз гукаю
Я, син Семели й Зевса.
ХОР
Агей! Владарю, владарю!
Де ти? Спіши до нас!
Гурт наш веди, Бромію, Бромію!
ДІОНІС
(за сценою)
580] Грізна богине,
Ти, що землею стрясаєш!
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Ох! Ох!
Скоро Пентея дім од поштовху,
Впавши, геть розсиплеться,
Бо сам Діоніс увійшов.
Славте його!
ХОР
Славимо всі!
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Балки, з суцільного каменю тесані,
Гляньте, з опор своїх,
Тріснувши, падають.
590] Бромій ось-ось переможно
Скрикне всередині!
ДІОНІС
(за сценою)
Викреши факел вогню блискавичного!
З димом пусти всі палати Пентеєві! [407]
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Ох! Ох!
Чи не бачиш? Пломінь блиснув,
Де священний гріб Семели:
Вбита блискавкою Зевса,
По собі цей блиск лишила.
Ниць, затремтівши, менади, попадайте,
Ницьма — на землю всі!
600] Весь цей палац розметає володар ваш —
Зевса й Семели син.
З охопленого полум'ям палацу виходить Діоніс.
ДІОНІС
Жони Азії, чи справді, налякавшись, тут же ви
Впали ницьма? Здогадались, що Пентеєве гніздо
Вакх потряс? Та підніміться, мої подруги, з землі,
Збадьоріться! З тіла трепет, що від остраху, женіть!
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Найсвітліший проводарю наших свят, Діонісе!
Як тебе я радо бачу, самотою втомлена!
ДІОНІС
Впали духом ви, напевно, як лише потрапив я
У похмурий дім Пентея, у в'язницю, де пітьма?
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
610] Звісно. Хто б мене підтримав, якби ти в біду попав?
Як ти вирвався, одначе, з рук безбожника того?
ДІОНІС
Сам себе звільнив я легко, без найменшого труда.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Та хіба міцним мотуззям рук тобі він не зв'язав?
ДІОНІС
Уявляв лишень, що в'яже, а насправді — не торкнувсь,
Так-то з нього, нечестивця, я собі пожартував.
А бика найшовши в стайні, бувши певен, що то я,
Сам із запалом він тут же ноги став йому в'язать,
Аж рясним укрився потом, губи геть собі скусав,
Паленіючи од люті. Я ж — сидів там поблизу
620] І дивився преспокійно. А тим часом Вакх наспів —
Дім потряс і на могилі материнській запалив
Пломінь буйний. Той подумав, що то дім його в огні,
Й заметався; вже й з водою бігти слугам повелів.
От вони й заметушились, але марним був їх труд.
Та здалось Пентею раптом, що я втік. І кинувсь він,
Темний меч свій оголивши, в сіни. Бромій на ту мить — [408]
Так я думаю — в подвір'ї привид, образ мій, створив,
Той — на нього: став повітря — бо ж нікого не було —
Протинать мечем раз по раз, а гадав — мене січе.
630] Окрім того, й інші біди Вакх йому ще вготував:
Повалив палац. Упали й мої пута, що його
Найболючіше вражали. Все це бачачи, Пентей
Меч свій випустив з правиці, обімлів. Людині йти
Проти бога — це безглуздя. З дому, бачите, до вас
Я прибув без хвилювання; що мені отой Пентей?
Та стривайте! Наче кроки… Зараз вийде він у двір.
Що ж то нам, цікаво, скаже після тих подій усіх?
Мого спокою не зрушить, хоч який би лютий був.
Хто розумний — незворушність має завжди берегти.
ПЕНТЕЙ
(вибігаючи з палацу)
640] Прокляття! Той чужинець, хоча зв'язаний,
Усе-таки звільнився — з-перед носа втік!
Гей-гей!
Та що це?.. Ось він! А ти як, негіднику,
Надворі опинився? Як ти вийти зміг?
ДІОНІС
Постій! Не гарячися. Це — насамперед.
ПЕНТЕЙ
Ти як діставсь на волю? Адже в путах був?..
ДІОНІС
Казав я: "Мене звільнять". Ти не чув хіба?
ПЕНТЕЙ
І хто б це міг звільнити? Знову загадки…
ДІОНІС
Хто виплекав для смертних виноград виткий.
ПЕНТЕЙ
Цей винахід не слава, лиш ганьба одна.
С слугам)
650] Всі брами доокола зачинить велю!
ДІОНІС
Ну й що? Чи стіни — перешкода богові?
ПЕНТЕЙ
Розумний, а де треба — бракне розуму.
ДІОНІС
Я саме там розумний, де ним бути слід. [409]
А втім, послухай, чим тебе порадує
Із гір прибулий вісник. Я стоятиму
На місці: будь спокійний — не втечу тобі.
Входить вісник.
ВІСНИК
Владарю Фів, Пентею! Я прибув сюди
З гірського Кітсрону, де верхи стрімкі
Постійно грають білиною сніжною.
ПЕНТЕЙ
660] Яку ж то вість несеш ти, поспішаючи?
ВІСНИК
Побачивши вакханок, що з околиць тих
Майнули, білостопі, шалом пройняті,
Тебе й все місто я прийшов звідомити,
Владарю, про їх вчинки, гідні подиву.
Та мушу знати: чи відверто мовити
Про все цс, а чи бути обережнішим?
Бо надто вже гнівливий і нестримний ти,
Володарю, і владні твої звичаї.
ПЕНТЕЙ
Усе казати можеш — не каратиму:
670] Не випадас, вчувши правду, гніватись.
Що більше жахів про вакханок чутиму,
То більше чужоземець той поплатиться,
Хто до цього мистецтва залучив жінок.
ВІСНИК
Ранкове сонце, розіславши промені,
Вже гріло землю. Трав'янистим пагорбом
На пасовища, в гори, я корови гнав.
Аж глядь — жінок три юрми; серед першої
Впізнав я Автоною; твою матінку,
Агаву, — в другій; з третього — Іно була.
680] Усі ще спали вільно: ті вмостилися
На гілля сосон, іншим було постіллю
Дубове листя; скромно тут же й голову
З них кожна прихилила. А ти кажеш нам,
Що, од вина та флейти глузд утративши,
Гасають десь по дебрях за Кіпрідою.
Та ось серед поснулих піднялась нараз
Агава, твоя мати, й ну будити їх —
Коров рогатих, видно, вчула мукання.
Зметнулися на ноги, як лиш сон з очей
690] Попроганяли; дивували скромністю —
І молоді, і старші, й незаміжні ще.
Волосся спершу по плечах пустили всі, [410]
Небріди підстібнули; лані бистрої
Плямисту шкуру пов'язали зміями,
Що їм лизали щоки мирно й лагідно.
Хто сарненя до лона, хто вовча тулив,
Щоб молока поссали білосніжного,
Бо груди набрякали в тих, що дома десь
Дитят лишили. Всі плющем прибралися,
700] Квітучим тисом, листям дуба скельного.
Одна об камінь тирсом, бачу, вдарила, —
Й волога заструмила звідти росяна;
Встромила в землю інша — з того отвору
Вином буйновеселим тут же бризнув бог.
Котра жадала молока поживного,
Дряпнула злегка землю пальця кінчиком —
І біла цівка грала. Рясно мед спливав
Солодкістю із тирса плющоносного.
Якби ти був там і ті чуда бачив би, —
710] Молився б тому богу, що ним нехтуєш.
Посходились ми, хто корови й вівці пас,
Аби про всі ті речі, гідні подиву,
Порозмовляти спільно, що й до чого тут.
Один із нас, бувалець на язик меткий,
До всіх звернувся: "Ви, що живете отут,
На тих горбах священних, — нум піймаємо
Агаву, що в юрмі тій, між вакханками, —
Володар буде вдячний!" Ми погодились.
Засаду влаштували, причаївшись там,
720] у заростях. Вакханки всі в домовлену
Годину тирсом потрясли — до танцю знак.
"Іакху!" — клич почувся. Далі: "Бромію,
Нащадку Зевса!" І гора, й звірота вся
Прокинулися, ожило все, зрушилось.
Агава — побіч мене опинилася.
Я, ловлячи нагоду, з чагаря того,
Де приховався, вмить на неї виплигнув.
Та в крик: "Гей-гей, за мною, гончаки мої!
Ловці на нас напали! Гей, за мною всі
730] Мерщій, правиці тирсами озброївши!"
Ми — врозтіч. І немарно: забарилися б —
Усіх розшматували б. Голіруч вони
Напали враз на стадо, що там паслося.
Одні — телицю тягнуть, горду вименем,
І та реве натужно, окривавлена;
А ті — коров шматують і розтягують:
Там бік ти б міг побачить, там — розщеплені
Копита; з сосен м'ясо свіже куснями
Звисає, і на землю з нього кров струмить.
740] Бики, такі вже люті й скорі вдарити
Рогами, повалилися під безліччю
Дівочих рук — усі там на землі лежать. [411]
І швидше шкуру й м'ясо обдирали з них,
Аніж би оком ти змигнув володарським.
Та ось, мов птиці, що в повітря злинули,
Вони помчали до Асопа — нивами,
Що Фівам колосисте жниво зрошують;
У Псії, в Ерітри, що прослалися
Під Кітероном, — дико мчав навалою
750] Загін вакханок; пустка після них була:
Захоплювали й діток. Що взяли собі
На плечі, те трималось, неприв'язане.
Й на темну землю жодна річ не падала —
Ні мідь, ані залізо. Несли полум'я
В волоссі, й не пекло їх. Люд, розгніваний
Грабунком тим, до зброї, врешті, кинувся.
Та марно! — ми й очам своїм не вірили:
Менад не брало гостродзьобе ратище.
Самі ж, зелені тирси з рук пускаючи,
760] Всіх зранювали. Од жінок (ганьба яка!)
Мужі тікали: не інакше — бог сприяв.
І знову, звідки вийшли, — прибули туди,
Де бог для них джерела з-під землі добув.
Омили кров, а змії — запопадно їм
Вилизували щоки, шию, тіло все.
Тож цього бога, хто б не був він, владарю,
Впусти до міста, бо в усьому славний він,
А ще чував я: бог цей люду смертному
Лозу дав виноградну — проти горя лік.
770] А без вина й Кіпріда б нас не вабила,
Й повік не знали б насолоди жодної.
Вісник відходить.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Боюсь відверто мовить до володаря,
Скажу, одначе: серед небожителів
З Діонісом нікому не зрівнятися.
ПЕНТЕЙ
Все ближче, мов пожежа, насувається
Менад зухвалість, це ж ганьба Елладі всій!
(До слуги).
Гей ти, не гайся! До воріт Електриних
Біжи! Важкооружні хай спішать сюди,
І кінники, і піші — із щитом легким,
780] І ті, що тятивою раз у раз дзвенять,
Стрільці із лука: на вакханок підемо
Війною. Всьому край є: де ж це бачено,
Щоб од жінок покірно хтось терпів таке?
Слуга відходить. [412]
ДІОНІС
Не слухаєш, Пентею, добрих рад моїх,
Ще й грубіяниш, та в останній раз кажу:
Вгамуйся і на бога піднімать не смій
Оружжя: Бромій не дозволить вигнати
Вакханок з гір, де буйно святкуватимуть.
ПЕНТЕЙ
Ти ще повчаєш, із в'язниці вирвавшись?..
790] Гляди, щоб я іще раз не скарав тебе.
ДІОНІС
Вже краще жертву скласти, ніж, дуріючи,
Йти на рожон: людині — з богом бій вести.
ПЕНТЕЙ
Й складу: весь Кітерон омию крівцею
Жінок тих ошалілих — по заслузі їм!
ДІОНІС
Тікать вам доведеться: мідний щит, повір,
Не встоїть перед тирсом — осоромитесь!
ПЕНТЕЙ
Ну й балакун попався! Чи то в путах він,
А чи не в путах — рот не замикається.
ДІОНІС
Ще можна, друже, ще є час владнать усе.
ПЕНТЕЙ
800] А як? Чи своїм слугам слугуватиму?
ДІОНІС
Вакханок сам без зброї приведу сюди.
ПЕНТЕЙ
Ага, вже щось затіяв! Обмануть готов?
ДІОНІС
Своїм мистецтвом хочу врятувать тебе.
ПЕНТЕЙ
Ви змовилися — Вакха вічно славити.
ДІОНІС
Ти правий: в мене з богом є домовленість.
ПЕНТЕЙ
(охоронцям)
Несіть-но зброю! [413]
(Діонісові)
Ти, нарешті, рот закрий!
ДІОНІС
Стривай! Менад у лісі хочеш бачити?
ПЕНТЕЙ
Ще б пак! За це б оддав я купу золота.
ДІОНІС
Чого ж таким бажанням перейнявся ти?
ПЕНТЕЙ
810] Сп'янілих мені прикро було б бачити.
ДІОНІС
І все ж на прикре ти хотів би глянути?
ПЕНТЕЙ
Аякже!.. Сівши тайкома під сосною.
ДІОНІС
Хоч ти прийшов би нишком — тут же викриють.
ПЕНТЕЙ
А й справді.
1 2 3 4 5 6