***
Нерозумні за мудрого мають
мене,
Свідок Бог: не за того вважають
мене.
Я про себе і світ розумію не більше,
Аніж ті, що ретельно читають
мене. (151)
***
Без чарки й усмішки –
то є життя?
Без флейти-утішки –
то є життя?
Усе, що під сонцем – нічого не варте,
Вино й друзів трішки –
це є життя. (153)
***
Блиск діадеми, шовковий тюрбан, –
Все я віддам, й твою славу, султан,
Ще й муедзина й чітки на додачу
За звуки флейти й вина повний жбан. (153)
***
У завтра з нас ніхто не може зазирнуть,
Про Судний день думки заснути не дають.
Хто знає, скільки днів тобі ще залишилось?
Кредитів дорогих розтратником не будь. (154)
***
Всіх ріднить на землі найміцніше
любов,
Слово в юності нам наймиліше –
любов.
Хто готовий із цим дивним словом зустрітись,
Хай у спраглому серці напише:
любов. (154)
***
Як опинишся ти на останній межі,
Подивися на те, що несеш у душі.
Те єдине, що маєш узяти з собою,
Не боїться ні сліз, ні дощу, ні іржі. (155)
***
П'ю не тому, що знаходжу я смак у вині, –
Лиха і горя позбутись, щоб дихалось вільно,
Щоб вийти з себе на Всеєсвіт вдалося мені. (156)
***
Дерево суму у серце своє не саджай,
Радощів книгу натомість частіше гортай,
Кличу чуттів дослухайся й не бійсь відгукнутись,
Світ швидкоплинний лови и лозою вінчай. (157)
***
Ти весь світ обійшов і збагнув:
він – ніщо.
Все, що бачив навкруг, і що чув –
все – ніщо.
Ти весь світ обійшов… Повернувся до дому,
Озирнувся у ньому, зітхнув:
він – ніщо. (159)
***
Світ – ці гори, долини, ліси і моря, –
Як ліхтар чарівний, наче світоч-зоря,
А життя – як на склі випадковий малюнок,
Що з'явився на мить у вогнях ліхтаря. (160)
***
І осяяння раю, і пекла вогні
Не давали ніколи спокою мені.
Тоді Вчитель сказав: "Зазирни углиб себе:
Рай і пекло в душі, вони в вічній в борні". (160)
***
Аби долю схилить на свій бік – не бунтуй,
Щоб людей привернути – всміхайся й хитруй,
Щоб у клопоти зайві не встрять без потреби, –
Де не просять, туди свого носа не суй. (161)
***
Коли слава прийде –
то заслуга ніяк не твоя.
Голова з пліч впаде –
там провина ніяк не твоя.
На життєвій стезі, що б не сталось з тобою, –
Твоє гасло будь-де –
на те воля ніяк не твоя. (162)
***
Як день тобі всміхнеться крізь вікно,
Він подарує любку і вино.
З вином її здолаєш все одно! (163)
***
Ти про мене пустив отакий поговір:
"Він безбожник, п'яниця і трохи не звір".
Із тобою, можливо, я б міг погодитись,
Коли б сам ти не був знаний всім бузувір. (164)
***
Я схильний до вина і звечора, і зрану:
Напій цей бадьорить, без нього я охляну,
І шанувать вино до скону буду я,
А шануватися, як ти, – повік не стану. (164)
***
Хто слідує уму, той доїть кізлюка,
Й не збагатіє він хоча б на п'ятака.
Найвигідніше дурнем прикидатись:
Для ханів розум твій – що запах часника. (165)
***
Ваш докір: "Він в вині знайшов розраду!"
Брехливці! Вам пора святити хату.
Що з того, що п'яниця я й блудник?
Я попри все прихильник шаріату. (165)
***
Не випадково я на вірш кладу печать –
Й не кожен може смисл прихований пізнать.
Псевдоучена чернь мені давно знайома,
Щоб таїни душі я став їй довірять. (166)
***
Я сповнений чуття й жаги до тебе,
Якої сили – знає тільки небо.
Як дивно, Господи! Одна на цілий світ, –
Одна лиш ти, а іншої не треба. (168)
***
Хай не стало б мене, світ не надто б збіднів.
А Тобі який зиск з моїх лічених днів?
Я смиренно прошу, щоб Господь милосердний,
Нас частіше прощав, а карать не спішив. (167)
***
Серце! Заздрість з нудьги зазирає в вікно,
Ганить радість і сміх, і життя заодно.
Якщо душу і тіло ти хочеш зміцнити, –
Ти Хайяма читай і пий добре вино. (167)
***
Думав, кадій і муфтій порадять мені,
Як здолати сумні і безрадісні дні.
Та поживши, я втяв, що всі наші святоші
Знають, друже, не більше, ніж ми – а-ні-ні! (169)
***
Жив я тільки в хмелю, вже така моя суть,
І на Божий на суд з тим мене й принесуть.
То є правда, що я заглядав часто в чарку, –
Як же зможу її в Судний день обминуть?! (170)
***
Щоб відчути палючу жагу довелось, –
Хай вино б із коханням до купки звелось.
Поспіши від усього отримати частку,
Поки ціле з частковим повік не злилось. (172)
***
Все життя свою душу гріхами губив,
Без любові й покути роки проводив.
І коли до гробків врешті-решт доберешся,
Не захоче й земля прах твій взяти в засів. (173)
***
Доки будеш тварюкам усім догождать?
Лише муха за харч може душу віддать.
Хай кров з серця біжить, бережи незалежність,
Краще сльози ковтать, аніж покидьки брать. (173)
***
У любовнім захопленні ум зберігай,
При чарках товариських його не втрачай.
Щоб язик, очі й вуха тобі слугували –
Стань глухий, мовчазний і незрячий, та й край! (174)
***
Знайся тільки із гідними дружби людьми,
З недостойними знатись – себе не страми.
Як негідник підносить бокал тобі – вилий,
Як мудрець пропонує отруту – прийми. (174)
***
Уживши штоф вина, й гора піде в танок,
Той нерозумний, хто цей не сприйняв урок.
Ти проповідуєш, що варт вина зріктися?
Згинь! То є дивний світ, і до розради крок. (175)
***
Всі царювання –
за ковток вина,
Всіх книг повчання –
за бокал вина,
Всі лестощі – за повний глечик винний,
всю музику –
за булькання вина. (175)
***
Як поталанило окраєць хліба мати,
Над головою дах, і десь куточок хати,
Й ані володарем, й ані рабом не буть, –
Ти впевнився, за що життя благословляти. (176)
***
Вина!
А іншого я не прошу.
Кохання!
Іншого я не прошу.
А про прощення що з небес говорять?
Не пропонують…
Я і не прошу!! (178)
***
Вино життю наснаги надає,
Обкрадений той, хто вина не п'є.
Вулкану дай вина – він затанцює.
Вино й старому сум його зальє. (178)
***
Вино не тільки друг: вино – мудрець,
З ним сумнівам і каяттям кінець.
Вино – алхімік: обертає вміло
На золото і мрії, і свинець. (179)
***
"Горілка – гріх". Всевишній, не спіши!
І осудом вина не согріши,
Не шли до пекла за жінок і чарку:
В раю, дивись, не стане ні душі. (180)
***
Коли дружиш з вином – в тебе все до пуття,
І кохаєш з вином – в тебе справжнє життя.
К бісу цю метушню: геть і почесті й скруту,
Насолоду шукай й геть жени каяття! (180)
***
Як перед світлим царственим вождем,
Як перед гострим замашним мечем
Тікає геть лиха ворожа сила,
Так сум тікає, здибавшись з винцем. (181)
***
Колись ковток останній припаде,
Надпитий келих з рук колись впаде…
А вічний Виночерпій неустанно
Як наливав, то й наливать буде. (181)
***
Про інтерес до нас ми не бажаєм знати,
Нам невтямки: за нами стали наглядати.
Й не розуміємо, що погляд ізвідтіль, –
Знак, що колись за все відповідати. (186)
***
Хоч би й здійснитись сон юнацтва зміг,
Хто й що на мріях збудувать би встиг?
Це – наче сніг в пустелі влітку випав:
Години-дві – й пропав без сліду сніг. (186)
***
Із шахівницею я світ би порівняв:
То день, то ніч. А потім, як зіграв, –
Всіх Власник, не зважаючи на ранги,
Згріб і у темний ящик поховав. (187)
***
За сяйво днів, що їх затис в руці,
Не купиш ні осла, ані вівці,
Тим більше – світової таємниці:
Вона сама відкриється в кінці. (188)
***
Так, я один. Пішла від мене ти:
"Прощай!" сказала, перш аніж піти.
Мені на спомин гіркоту лишила
І щем невідворотний самоти. (191)
***
Від миру до війни –
є мить одна,
Промовч або збрехни –
є мить одна.
Радій життю, поки ти молодість смакуєш,
Вона, як віщі сни, –
є мить одна. (194)
***
Говорять, біль душі вино лікує лиш.
Цього рятівника поклич мені скоріш,
Моя душа – одні невиліковні рани,
Тож наливай…А рани ти мені залиш. (195)
***
Бризки зірок кудись собі спішать,
Готові десь про щось попліткувать.
Аж бачу – мандрівниці золотаві
Не проти в моїй чарці жартувать. (195)
***
Бушує в келіях, мечетях і церквах
Спокуса рай дістать, а перед пеклом – страх.
Властивий лад лиш тим, хто таємниці світу
Із гідністю пізнав і без страху осяг. (196)
***
Дні в'яже мотузок минулих літ,
Добром і лихом засіває світ.
Скаредний час за все чека розплати
Й дере процент безбожний за кредит. (196)
***
Стихій – чотири. Почуттів є п'ять.
Загадок – безліч, не порахувать…
Торкнися струн, хай їх солодкі звуки
Повернуть спрагу жити і кохать. (197)
***
Осяг всю землю. Як вона?
Ніщо!
Усе, крім хліба і вина, –
ніщо.
Сім кліматів перемінив даремно,
Бо вартість їх усіх одна –
ніщо! (197)
***
Аби життя проходило, мов сон, –
Шануй дарунки виноградних ґрон;
Аби хоч тінь бажань не полишила, –
Для них не створюй штучних перепон. (198)
***
Ти воїн з сіттю, тож лови серця,
Бери вино – і в тінь під деревця.
Послухайся: "Помреш і станеш глиною,
Втішайся зараз свіжістю лиця". (198)
***
Розвеселися! Не впіймав струмка –
Голубить не відмовиться ріка!
Жінкам бракує вірності? Спокійно:
Від тебе твоя черга не втіка! (199)
***
Султан не став тебе хвалить?
Забудь.
Твій вік біжить, твій вік летить?..
Забудь.
В життєвій книзі випадковий вітер
Не ту сторінку міг відкрить?
Забудь! (200)
***
Ти зап'янів? –
Радій, Хайям.
Ти полюбив? –
Радій, Хайям.
Прийде Ніщо, прикінчить ці забави,
Поки ти жив –
Радій, Хайям! (201)
***
Минула юність, відцвіла весна…
Цікаво, хтось цим вдовольнивсь сповна?..
В вікно моє рай-птиця зазирнул,
Та й до чужого подалась вікна. (201)
***
Ти молодий! Пурпурнеє вино
Дарує щиру радість. Заодно
Й терпкої гіркоти не пошкодує,
Бо і життя – гірке й терпке воно. (203)
***
При чарці ми, що верби край води,
Гамує спрагу лиш вино завжди.
Так Бог поклав, бо щось при цьому думав, –
Кинь пить – його могли б ми підвести. (203)
***
В піднебессі світил скрізь панує пітьма,
Там знайти певний шлях і надії нема.
О мудрець! Яких зваб тобі б не підкладали,
Не втрачай провідної зірниці ума. (205)
***
Смерті я не боюсь, ні за що не стидаюсь,
Й обіцяного раю не жду: відрікаюсь.
І даровану душу мені напрокат,
Повертаю назад. Повертаю й не каюсь. (205)
***
Все, що в світі бажали б ми знать, –
це ніщо,
Що у скриню хотіли б сховать, –
це ніщо.
Як би хоч понад силу ми не клопотались,
Нам не вдасться з собою забрать
це ніщо. (207)
***
Як велося, себе у житті й потішав:
Пив вино, і увагу жінкам дарував.
Ніж покинуть цей світ, озирнувся довкола:
Наче снилось усе, і не жив я, а спав. (208)
***
(варіант перекладу попереднього рубаї):
Як велось, так себе й потішав
все життя,
пив, увагу жінкам дарував
все життя,
Як цей світ покидать, озирнувся довкола –
наче сон, і не жив я, а спав
все життя.