Чути близькі голоси, хрипкі слова команди, хлюпання колод і дощок об воду каналу, брязкіт зброї. Раптом на бастіон падають тіні й химерне світло: ополченці прикріпили смолоскипи з середини сторожової вежі. Смолоскипи шиплять у темряві, якусь мить нічого не видно. Нарешті, очі звикають до червоного світла і починають розрізняти вузьку смугу бастіону на сірому тлі дощу.
Там! Перший іспанець!
Кенау спирається на довгу шпагу. Вона зводить дух. Трохи паморочиться голова. Чому такі мляві стрільці? Може, їм забракло мужності? Видно, самим жінкам доведеться взяти оборону в свої руки.
Кенау помахом руки кличе до себе Аалтьє Пройс і показує їй місце, де іспанці прорвалися до міської брами. Два десятки жінок одразу ж кидаються до небезпечного місця. Інші стоять уже напоготові вздовж укріплень — химерні привиди в темному одязі, легких чепчиках, вузеньких комірцях і чекають, що ж тепер чинитимуть розлючені іспанці там, під міською брамою.
Кенау прислухається. Рев і слова команди якісь придушені, але внизу стукає об вал дерево і вона чує, як скрегочуть драбини іспанців. Насипавши пороху в пістоль, вона вкладає кулю в дуло і зводить курок.
— Вони близько, — шепоче Кенау.
Раптом під тим місцем, де стоять жінки, лунають вигуки. За мить двадцять-тридцять іспанців перестрибують через бруствер і біжать по укріпленнях. З того боку, куди пішла Аалтьє із своїм маленьким загоном, долітає шалений брязкіт зброї. І знову тиша. Серце Кенау гучно калатає, якась незвична слабкість охоплює її.
Солдати! Де солдати?
— До зброї! — кричить Кенау.
Але її голос звучить глухо й немічно на довгих укріпленнях, вона сама ледве впізнає його. Здається, що цей голос нічого не важить проти наростаючого реву ворогів, які першими видерлися на мури.
Нараз просто перед собою Кенау бачить на гребені бруствера якусь постать. Це іспанець у чорно-блискучих тилягах з червоножовтим шабельтасом. У правиці в нього шпага в сяйві смолоскипів схожа на гострий, вузький язик полум'я, в лівій руці червоножовтий прапор. Кенау бачить білі зуби, темне обличчя під сталевим обідком шолома. Іспанець щось кричить, у відповідь прокочується оглушливий рев. Мабуть, ватажок. За ним з'являються інші — три, чотири, десять, двадцять. Якусь мить Кенау стоїть нерухомо з пістолем в одній руці та шпагою в другій. Блискавкою майнула думка: отак стояв перед Якобом Штейнбахом іспанський офіцер кілька тижнів тому під час першого штурму. Штейнбах мужчина, і він зустрів ворога, як мужчина, як солдат. Піднявши ногу, він вигукнув: "Ніхто тебе зюди не звайт!.." Кенау стояла тоді внизу коло бастіону і спостерігала бій. А тепер вона сама, без тилягів, лише зі зброєю в руках, стоїть перед іспанським напасником. Знов підупадають сили, холод проймає все її тіло. Вона здригається в передчутті нової небезпеки.
Потім, тієї ж миті, вона бачить свого сина на ношах, того вечора після штурму, коли було зруйновано Хрестову браму… її дитина, немовля в колисці, хлопчик, що грається з Пітером Хасселаром у саду… фенрих у шкірі й залізі, який стоїть на укріпленнях. Кров на білявому чубі, стулені уста, які вміли так швидко говорити… Ніколас! Невже це вона несамовито вигукнула його ім'я? Вона не знає — раптом вона нічого вже не знає, крім того, що мусить помститися за мертвого. Помста за Ніколаса! І перш ніж збагнути, що робить, вона підносить пістоль і стріляє туди, де в сяйві смолоскипів виблискують перед нею білі зуби ворога.
Іспанець розкинув руки. Жовто-червоний прапор випадає з його руки в темній рукавичці. Вузька смертоносна шпага летить геть. На мить ворог застигає, потім, хитнувшись, важко перекидається назад… Різкий крик, удар. Ватажок скотився в рів з кулею Кенау в пельці.
Кенау не жде. Разом з першим пострілом зникає дрож слабкості. Вогонь бурунить у жилах. Розпечений метал. Випроставшись, вона вимахує шаблею.
— Женіть їх геть, убивць!
На укріпленнях точиться запеклий бій між жінками та обложниками. Жінки все ще стоять на крайньому бруствері. їхні алебарди й шпаги б'ють і колотять швидко, завзято, несхибно. А позаду стоять напоготові солдати зі зброєю в руках, готові кинутись уперед, тільки-но жінки відступлять і пропустять іспанців.
Але жінки не відступають і не пропускають нікого. Коло брами Святого Яна Аалтьє Пройс та її загін змусили напасників одступити з кривавими втратами, а Кенау з рештою загону просувається вперед і вперед, женучи іспанців. Вони відстрілюються, підтримують один одного під руки, але потім у паніці кидають поранених напризволяще і сторчака падають з мурів. Не минає й півгодини, як долю битви вирішено.
Жодного іспанця немає більше на гарлемських укріпленнях. Онде, захлинувшись, плавають вони в каналі у своїх тилягах. Багато іспанців попадали на гострі уламки дощок та потрощені колоди, і лише жменька їх дісталася того берега, звідки чимдуж накивали п'ятами. І цього вечора та ще багато днів іспанці розповідатимуть один одному про скажених мегер, котрі холодом криці й полум'ям свинцю зустріли їх на валах обложеного міста.
Коли на укріплення прибули Ріпперда та Балфур із загоном шотландців, мури було вже очищено. Кенау робить огляд свого війська. Кілька ран, одна проколена рука, одна подряпинка. Жодної вбитої. Так застає її комендант — із шпагою в руці перед загоном. І з шпагою в руці салютує Кенау, дочка Сімона.
Мовчки проходить Ріпперда вздовж лави жінок. Утома і тріумф відбилися на їхніх обличчях. Він повертається до Кенау, яка все ще стоїть нерухомо, і бере її за руку. Він щось бурмоче, йому бракує слів. Раптом він нахиляється і цілує їй руку. Кенау швидко вириває пальці. Звівши на неї очі, Ріпперда говорить:
— У іспанців море, капітане Кенау, але місто ти зберегла для свободи.
Кенау нахиляє голову і не відповідає. Але в думці вона бачить перед собою ясне мертве лице. І під повіками в неї блищать сльози гіркого, мстивого щастя.
XIII
Весна принесла теплий нічний дощ. Вона в повітрі, припудрює золотим пилком дюни й ліси. Трава на вершинах дюн міниться сріблом і, м'яко згинаючись, показує напрям вітру. Між забілілими гребенями дюн і положистими видолинками темніють стежки. На високій північній вершині видно солдатів, вози, вкриті білою парусиною. У вільгому сяйві мерехтить вмитий дощем світ, небо над морем виблискує, як живіт камбали.
Облога затягується, наче всі стомилися: на мурах солдати і на рівнині між Спарною та дюнами солдати, які оточили місто з усіх боків.
Інколи іспанці нападають невеликими загонами. Їх легко відбивають, і саме жінки Кенау найшвидше й найзавзятіше беруться до зброї.
Місто жде визволення.
Повідомлення розвідників невтішні. Часом розвідники не повертаються. І тоді в таборі іспанців можна побачити високу шибеницю, поставлену коло будинку Тер Клев, де починаються їхні міцні укріплення, що напосідають на Круглу вежу міста. Іноді роблять вилазку валлонці. Вони захоплюють у іспанців провіант і обози. Інколи через лінії обложників у місто пробивається невеликий загін солдатів принца. Часом ловлять і вішають шпигуна, і смерком з брами непомітно виходять шотландці на чолі з Балфуром і нападають на ворога біля Хоуту. Захопивши прапори і трохи зброї, вони з тріумфом, під пронизливе гудіння волинок і свист флейт проносять здобич увечері вздовж міської брами, вимахуючи запаленими смолоскипами і виспівуючи пісень на злість ворогові.
Іспанці, очевидно, дожидалися кінця зими. Тепер вони мають двох спільників — безвітря і голод. Тиха погода дає їм змогу ввести в Гарлемське море нові кораблі й перерізати останні шляхи довозу провіанту до міста, де починається голод.
Він настав не зразу. Попервах ніхто не думав, що можуть закінчитися запаси хліба і м'яса, круп і квасолі. Їли й пили, а увечері нишком одчиняли Схалквейкську браму або ж чекали біля Фойка плоскодонок з борошном, зерном і маслом.
Але запаси поступово зменшуються. Виявляється, що зникли яйця. Несподівано дорожчає м'ясо. Свиней і овечок мало, а корови й воли часто зникають з міських пасовищ на морській стороні, куди на своїх суднах можуть тепер дістатися іспанці. Засіки порожніють, і в каналах не видно суден, з яких можна переносити в склади мішки, наповнені зерном.
Піднесення спадає. Починається ремство. Рада наказала карбувати нові монети з висловом "Vincit vim virtus" — "Справедливість перемагає насильство". Та є вже невдоволені, вони буркочуть, що чеснотою ситий не будеш. У касарнях валлонців заворушення; командир наказав розстріляти одного солдата за те, що той крав провіант. Ополченці ходять з візками з хати в хату й збирають харчі. Магістрат жахнувся, довідавшись, як мало зосталося провіанту. Запроваджено норми. Якщо незабаром не буде відігнано обложників, у місті запанує голод.
XIV
Увечері над валами часто чути легенький посвист крил: відлітають поштові голуби, несучи під пір'ям листи друзям і союзникам.
Чи ж долітають вони куди слід? Минають дні, сповнені тривогою й розпачем. Потрібна допомога, негайна, якнайшвидша допомога. А кожен ранок такий же червоний і дратівно-ясний; і перед валами впертий і нездоланний ворог, і за ним пустий обрій.
Якось перед стомленими, охлялими від голоду баштовими вартовими знову з'явилися щогли кораблів на Гарлемському морі. Вартові попервах не звертають уваги; їм здається, що то іспанці. Та коли вони підносять до очей незграбні далекоглядні труби, то розпізнають прапор гезів.
Щогли кораблів наближаються; повільно пливе темний флот гезів по рівному внутрішньому морю. Всі поспішають на вали. На зміну гнітючій покірливості приходить нова тривога. Наблизившись, кораблі гезів салютують залпом. Гаркебузири на валах Гарлема дають салют-відповідь. Взявши курс на вест-зюйд-вест, тези піднімають вітрила. Круглі, білі, блискучі, відпливають вони в напрямку на Оудекерк. Між цим селом і Амстердамом флот зупиняється на стоянку.
У таборі обложників неспокій. Видно, як вирушають кудись невеликі загони; вдалині котять мортири. З Гарлема стежать за кожним рухом кораблів, що несуть порятунок. Чи вдасться їм відтягти ворога від Гарлема?
Опівдні дев'ятого травня прокочується гуркіт бою. Над далекою сіро-зеленою рівниною звивається густий брунатний дим. Проте ворожий табір не знімається з місця.
Пізно ввечері, коли темніє небо, огорнуте легкими червоними і фіолетовими хмарами, гарлемці довідуються, що й ця спроба визволення не вдалася.
Іспанці перекидають через вали голову.