Джаз

Вячеслав Рудковський

Сторінка 3 з 3

Було весело. Але врешті решт свято минало, і наступними днями я знову чекав вечора, коли завітає мій господар.

Минуло декілька років, в будинку з прибудовою завершилися будівельні роботи, і в нього переселилася хазяйка. Вона чомусь мешкала там самотньою, хоча деякий час в різні періоди там мешкали також і її діти, які вже стали дорослими, самостійними і згодом вже стали жити десь окремо. Відданий мені господар навідувався до мене кожного вечора, а в ті виняткові дні, коли він не міг до мене завітати, харч мені давала господиня. Взагалі хазяйка мене балувала. Зазвичай мене годували тільки ввечері, а відколи вона стала мешкати тут, то мені кожного ранку перепадало щось невеличке, але смачненьке. А ще сусід Володя регулярно через паркан чимсь підгодовував. Апетит у мене завжди був хороший. Через певний час я обважнів, стало мені якось важкувато не тільки бігати, а й просто ходити та дихати. А як поженуся за котом, що забреде у двір, або нанервуюся з їжаком, добуваючи його з-під купи гілля в садку, то серце аж вистрибує з грудей. Господар, помітивши, що я значно набрав у вазі, став мало рухливий і важко дихаю, пішов у ветеринарну клініку за порадою. Після розмови з лікарем мою пайку врізали, через паркан ніхто вже не підгодовував, але все ж трішечки чогось смачненького добра хазяйка, дай боже їй здоров'я, мені зранку все ж давала. Господар розказував їй, що такі собаки в моєму поважному віці страждають на якусь гіпертрофію серця, коли серце збільшується в розмірі та масі, тому мені конче необхідно схуднути, не перевантажуватися, не нервувати... Ага..., хіба ж з цими їжаками не будеш нервувати. Потім настав для нас всіх той страшний час, коли небом стало щось літати з жахливим гуркотом і зовсім поруч вибухати, що аж земля двигтіла. Я забивався глибше в куток своєї будки і тремтів від жаху. Тоді навіть господар частіше до мене навідувався.

7

Ґавчик ще малим цуценям випробовував мене на міцність. А як він підріс, то мені взагалі стало важко чинити опір його невгамовній енергії та ревнощам. Сили мої вже не ті, задні лапи не слухаються, в очах імла, майже глухий. Часом зчепимся з ним з якоїсь дрібниці, то тільки робимо цим клопіт хазяйці. Раз так сталося, що під час чергової нашої сварки вона хотіла нас розборонити, то я зопалу, стримуючи Ґавчика, випадково їй руку прикусив. Вона так зойкнула, що я аж розхвилювався за її руку. Чув як згодом господар клацав замком хвіртки, певно прибігав надавати допомогу та заспокоїти, але минулося. Відтоді, якщо ми гризлися між собою, то хазяйка нас водою розливала. Хоч у малого був свій вольєр, а у мене свій, нас зачиняли кожного окремо тільки тоді, коли годували, а весь інший час ми вільно гуляли по двору і садку та ходили один до одного у вольєри в гості. Інколи малий навіть ночував зі мною разом, а я в свою чергу часто вдень дрімав у його новій будці.

Останні рік-два мені вже стало складно на зігнутих лапах залазити в свою будку і особливо вилазити з неї після прохолодних ночей, коли все тіло заклякло. Вхід був зроблений таким заввишки, щоб і я міг пролізти, і тепло не дуже вивітрювалося. Хазяїн помітив ті мої страждання і розпиляв той отвір, зробивши його таким, що я міг проходити практично не згинаючи свої лапи. А ще, сором казати, він останнім часом змушений все частіше після мене будку вичищати, встеляючи її свіжою соломою. Вже мені й харч свій важко ковтати, давлюся, біда. Щось м'якеньке та дрібненьке я ще можу подужати своїми стертими зубами.

.Якось недобре мені. Ледь бачу злякане обличчя хазяйки, метушня . Метал мого ошийника. Голос сусіда . Мене несуть на покривалі. Гул двигуна авто. Яскраве світло. Блакитний халат. Щось гостре вкололо. Майже нічого не відчуваю, все поступово зникає... Моя безсила лапа в руці хазяйки... Далеко мій господар, певно.

* * *

Зникла імла з моїх очей!. Я зовсім невагомий високо над деревами!... Земля садка вкрита снігом. Бачу свого господаря з лопатою біля того місця, де я бачив останній раз Жука. Марно дзвенить метал об промерзлу землю, не вдовбати йому її. Кругом бігає невгамовний Ґавчик. Невдовзі білий сніг садка розкреслюють стежини, якими зажурений хазяїн носить хмиз, гілля і складає його шар за шаром між грушою-берою і грушою-лимонкою, утворюючи високе ложе. Агов, мій господарю, я тут, під хмарками, крізь які вже починає проглядати сонечко!. Язики полум'я облизують товсте гілля вишень, яблунь, груш, горіха. Сніг відступає, оголюючи темну землю. Біла пара і дим від вогнища піднімаються вгору, обвивають мене невидимого і підносять ще вище, де я зливаюся з легкими білими хмаринками під куцими променями зимового сонця. Мені так легко!. Я щасливий!

Березень 2024 р.


1 2 3

Інші твори цього автора: