Із неповторною мережкою (поетична збірка)

Галина Савчук

Сторінка 2 з 4
Естафету
Страждання прийняло,
Хоча цього й не знало.

Біди не чекало,
Як сонце сіяло,
Прокидалося вранці,
Кружляло у танці.

Жваво щебетало,
Все довкола вітало,
Радо всіх зустрічало,
Мов метелик літало.
Природою любувалось,
До берізки прихилялось,
В озерце задивлялось,
Собою милувалось.

У горобиновім намисті,
По золотавому листі,
Подумки дівча блукало,
Щастя-долю шукало.

На дворі дощило,
Давно сліди літа змило,
Все чахло, вмирало,
Все засинало...

У кохання буяло,
Росло, розквітало.
А кохання міцніло,
Палало, горіло.

Душу зігрівало,
Від морозів рятувало,
Самотність відганяло,
Радість дарувало.

Здавалось все красивим,
Чистим і цнотливим.
Дівча життя мережило,
Як мрію, бо усе його бентежило:

І перший сніг,
Що стелиться до ніг,
І зимові візерунки,
І Миколаєві дарунки,
Й ворожіння дівочі,
Й зоряні ночі,
Зимові вечори,
Навіть галас дітвори.

Пухнаста хмаринка,
Новорічна ялинка,
Гірлянди моргання,
Завірюхи завивання.

Суцільний сумбур –
Від любовних увертюр
В голові панував,
Думати заважав.

Дівча жартувало,
Біду не віщувало.
Лихо ж чатувало,
Море хмар нависало.

Рясно цвів бузок,
Щось ясеню шептав дубок.
Птахи з вирію вертались,
В місцях рідних поселялись.

Цвіло, сміялось все,
Лише дівча було сумне.
Блукало без мети,
Подумки палило всі мости.

Точив душу біль,
Життєва загубилась ціль,
Зникло все високе,
Чисте та глибоке.
(10.10.1993)
* * *
Життя –
їзда у темному вагоні,
Можливо у фургоні,
Куди лиш зрідка у шпаринку,
Заглядає світло на хвилинку;
На мерехтливу схоже зірку,
Воно освітлює жадану гірку,
Й гасне, гасне, гасне в темноті,
Щоб з'явитись десь на видноті.
(28.10.1993)
* * *
Живи і надійся,
Стрибай і смійся.
Ніколи не нудьгуй,
Себе завжди гартуй.

Життя – не казка,
Не одна буде в'язка,
Поразок та бід –
Пам'ятай це як слід.
(7.11.1993)




1994

* * *
У ніч перед Різдвом
Загадують усі бажання.
У ніч перед Різдвом
Богу люди шлють вітання.

Жевріють розбиті надії,
Витають у повітрі мрії.
Віра душу зігріває,
Кожен щастя-долі благає.
(06.01.1994)
* * *
Краси довкола стільки!
Ти придивися тільки.
Й забудеш вмить про горе,
Прекрасного згадаєш море.

В житті побачиш ціль.
Затихне на часинку біль.
Заснуть важкі думки.
Замерехтять надії, як зірки.
(17.01.1994)
* * *
Поезія – не комбінація
Різних знаків і літер.
Це музика, тем варіація
Шум моря, свіжий вітер.
(1.02.1994)

* * *
Не журись, крига розтане,
Теплий вітер в обличчя дмухне,
Мить щаслива настане,
Чорні розійдуться хмари.

Синій птах промайне,
Промінчики сонця засяють.
Зникнуть примари,
Музики заграють.

Вечорітимуть дні,
Світатимуть ночі.
Все буде добре на яву і у сні,
Вуста сміятимуться й очі.
(06.03.1994)
* * *
Щастя – поняття відносне,
Не однозначне, двохосне.
На горі стоїш сьогодні,
Завтра – на краю безодні.

Бігаєш, стрибаєш,
Себе щасливим відчуваєш.
Та пронесеться ураган,
Усвідомлюєш, що все обман.
(20.03.1994)
* * *
Думаєш істина,
А то її тінь.
Думаєш кохання,
А то його відблиск.

Думаєш щастя,
А то витвір уяви.
Думаєш...
Думаєш...
Думаєш...
(03.05.1994)


* * *
Цвітуть каштани,
Людина тане.
Ніжність огортає,
Сірість геть зникає.

Краса вражає,
Зворушує і надихає,
Поблякле оживає,
Погасле роздмухає.
(15.05.1994)
* * *
Була крихта надії
Мізерна, дрібна.
Та все ж крихта надії –
Снаги додавала вона.


Було крихта надії
Та й згасла, мов зірка.
В сльозах скупалися вії,
В душі зробилася дірка.
(27.06.1994)
* * *
Всупереч долі,
Лихому велінню,
Не блукайте кволі,
Як в пору осінню.
Всупереч долі,
А може і так
Образи голі
Заквітчайте, як мак.

Сум-коріння
Не плекайте.
Росту сум-пагіння
Не сприяйте.
(08.07.1994)
* * *
Любіть усе, що оточує вас,
Що з дитинства вам близьке і рідне.
Любіть усе, що оточує вас,
Не шукайте фальшиве, манірне.
(26.07.1994)
* * *
Фізика і лірика –
Подружки нерозлучні.
Хоч фізика та лірика,
Здавалось б, не співзвучні.

У фізиці завжди
Є музика і лірика.
У ліриці завжди
Є математика і фізика.
(14.08.1994)
* * *
Осінь... Мажорні октави,
Весняно-літні заграви,
Химерні листяні танки,
Поодинокі білі хмарки.
Осінь... Дощі і сум,
На душі якийсь бум.
Нове осмислення життя.
Глибокі роздуми і каяття.
(12.10.1994)
* * *
Поблякли фарби,
Погасли вогні.
Потемнішали барви.
Стали квіти сумні.

Осінь спливає,
Зима наступає,
Все минає,
Невідомість чекає.
(29.10.1994)
* * *
Від фруктів можлива оскома,
Від буднів постійних – утома.
Душа потребує хоч інколи свята,
Як дітлахи – мами і тата.

Душі потрібні мрії,
Ілюзії, любовні завії,
Крихітна увага,
Тепло, розуміння, повага.

Душі потрібно щось гарне,
Чисте, неординарне,
Щоб було як цілющий бальзам,
Тамувало біль, гасило шум і гам.
(9.11.1994)

* * *
Щастя – павутинка,
Звичайна павутинка.
Дмухне невдало вітерець
І йому прийде кінець.
(15.11.1994)
* * *
Метаморфози,
Неврози,
Сльози...
Багато сліз
І сміх,
Що смуток
переміг.
І все з початку.
(27.11.1994)
* * *
Довго мрії-намистинки
У намисто я складала.
Мов біля дитинки,
Метушилась, примовляла.

Вийшла ниточка намиста,
Як троянда неймовірно гарна.
Чиста та іскриста,
Ексклюзивна та неординарна.

Могла будь-що прикрасити,
Нудне звеселити буття.
Та намисто зуміли розбити,
Шкірить лиш зуби сіре життя.
(11.12.1994)

1995

* * *
Перший день Нового року,
Що несеш мені?
Радість чи мороку?
Щастя чи думки сумні?

Перший день Нового року,
Сонце весело моргає.
Перший день Нового року,
Цікаве щось підстерігає.
(01.01.1995)
* * *
Біда, як кохання,
Зненацька приходить.
Руйнує все без вагання.
Біля прірви нас водить.

Захоче – врятує,
Захоче – штовхне.
Біда завжди чатує,
Здобич завжди знайде.
(07.01.1995)
* * *
Зими такої я не пам'ятаю,
Бігаю, стежинки прокидаю.
А сніг все стелиться до ніг,
Заметено чимало вже доріг.
(12.01.1995)



* * *
Цікаво жити.
Щодень,
то нове відкриття,
і кольки в животі
від сміху,
й напухлі очі
від сліз,
обурення та каяття.
Драма-феєрія,
а не життя.
(17.01.1995)


* * *
Біда приходить тоді,
Коли її не чекають.
У розпалі щастя
Зароджується нещастя.


На забутих згарищах
Розквітають сади.
Занепад тривалий,
Спричиняє розквіт небувалий.
(12.03.1995)
* * *
Вечором збіжить сльоза,
Вночі пройде гроза.
Вранці усмішка засяє,
Веселково все заграє.


Поринеш у роботу,
Закрутишся, як дзиґа,
Забудеш всю гіркоту,
Розтопиться крига.
(07.07.1995)
* * *
Шокували побляклі фарби,
Не вистачало лише гарби,
Щоб з'їхати в безодню.
І раптом дрібниця –
Подарунок дивака.
Все грає, міниться,
Усе іскриться,
Дійсність не така гірка.
(17.07.1995)
* * *
На поклик і ласку весни
Білокора красуня береза
Хутко реагує після зими
Виходить чудова імпреза.
(4.08.1995)
* * *
Сміється і сумує,
Як закохане дівча.
Дуріє, бешкетує,
Наче дитинча.

Рум'яніє, багряніє,
Золотаві коси розпускає,
Щось в куточку мріє,
Легкий смуток навіває.
(12.09.1995)

1996

* * *
Новий рік! Різдво Христове!
З мрій сплітаю візерунок.
Мереживо барвисте, веселкове, –
Для душі найкращий подарунок.
(07.01.1996)
* * *
У повсякденному житті,
У звичайній суєті,
Огорнуті печаллю,
Ховаємось, мов за вуаллю.

Не бачимо нічого
Красивого такого.
Не збагнемо, що екстрат природи –
Душі спустошеній підходе.
(5.06.1996)
* * *
Вчора був дуб,
Сьогодні вже зруб.
Буде паркет!
Буде бенкет!

Душа не щемить,
Серце не болить,
Хоч дерево живцем
Зрізали тихцем.
(11.07.1996)

* * *
Коли в саду стою зовсім одна,
То вчувається мені розмова потайна.
Мені здається, що дерева розмовляють,
Переживають, чують, відчувають.

Бо дерева не каміння, бо вони живі.
Лиш ми цього не бачим, мов сліпі.
Довго мучаться, страждають і радіють.
Інколи, можливо, всохнути воліють.
(11.07.1996)
* * *
У житті важко йти
Протоптаною стежкою,
Й своє при цьому віднайти
Із неповторною мережкою.
(26.07.1996)
* * *
Люблю ясена, дуба і клена,
Милує око ялинка вічно зелена,
Що піднялась дуже високо.
Аромат п'янкий
Лоскоче ніздрі.
Спів дощовий
Ласкає слух.
Люблю природу,
Її чарівну вроду,
Ніжні звуки,
Щиро простягнуті руки.
(26.07.1996)



* * *
Поки вражає
Краса довкілля,
Увагу привертає
Цвіт простого зілля,
Доти живеш!
Хмелієш і мрієш;
Інакше помреш,
Нічого не вдієш.
(26.07.1996)
* * *
Вічно зелена юна сосна,
Яка у тебе мрія потайна?
Чому так радісно шумиш?
Людські душі ворушиш?

Тому, що благословив тебе Бог,
Що притаманні тобі усі чесноти,
Що незнайомі тобі життєві гіркоти,
Гучне, протяжне, розпачливе "ох".
(4.08.1996)
* * *
Що може бути краще
За живу поему природи?
Що може бути краще
За її дивосвіти, хороводи?

Ніхто не може бути –
Мудрішим од неї.
Ніщо не може бути –
Досконалішим за неї.
(8.08.1996)
* * *
Аличева щедра злива.
Не одна пустотлива слива
Падає на голови, в квітник
Залітає, навіть, у смітник.


Які схожі аличева злива,
Й ранкова літня злива.
Аромат п'янкий дарує одна,
Інша озону дає людям сповна.
(10.08.1996)
* * *
Вітер навіжений,
Нещадний, скажений
Геть висушує усе,
Вісточку від осені несе.
(11.08.1996)
* * *
Води плюскотіння
Суцільне потепління,
Краєвиди казкові,
Барви веселкові.


Пташині співи, трюки,
Витончені звуки, –
Миттєво стреси знімуть,
Настрій всім піднімуть.
(11.08.1996)
* * *
Квіти передосінні –
І ми в потрясінні.
Дуже схвильовані,
Почуття знівельовані.
(24.08.1996)
* * *
Осінь...
Резонанс почуттів.
Похорон ілюзій.
Голосіння, потрясіння
Врешті-решт – прозріння.
(5.10.1996)
* * *
Вже вітер листочки
Сплітає у жовті віночки.
Троянди цього не збагнуть,
І так не вчасно цвітуть.

Бідолахи не знають,
Що холоди наступають,
Що приречені вони,
І пощади не буде від зими.
(11.10.1996)
* * *
Ворон кряче,
Дощик іде,
Квіточка плаче,
Що скоро помре.

Голі дерева чорніють,
Скиглять і скніють
Без зелених чохлів
Під опікою вітрів.
(28.10.1996)



* * *
Життя – гра світла і тіні.
Не схожа на гру Паганіні.
Щастя – пустельний міраж,
Придуманий нами вітраж.

Витвір людської уяви,
Повсюдно розвіяний вітрами,
Щастя – оптичний обман,
Короткочасний наче туман.
(5.11.1996)
* * *
У всьому є міра,
Усе супроводжує віра.
Рятівна стеблина –
Золота середина.
(20.11.1996)




1997

* * *
У вік динамічності
Прагнемо ліричності.
Розчулюємось зненацька,
Зникає й поведінка хвацька.

Хоча життям душа гартована,
Жорстокістю не раз підкована,
Все ж вона дивно влаштована,
Струною ніжною гаптована.
(01.01.1997)
* * *
Різдвяна ніч,
Казкова ніч:
зорі мерехтять,
Сніжиночки блищать,
Світла тьма,
Безсила тут пітьма,
Син Божий народився,
Народ весь звеселився.
(07.01.1997)
* * *
У пошуках слави,
Ловлячи її заграви,
Втрачаємо дещо вартніше,
Набагато цінніше.
(12.01.1997)

* * *
Зустрілися невчасно,
Не там і не тоді,
Засяяли та згасли,
Як бульбашки в воді.
(12.02.1997)
* * *
Люблю, коли цвітуть каштани,
Коли вони викидують рясні свічки.
Журба тоді сама вже тане,
І ллються пахощів річки.


Тоді не можна не радіти,
Скніти, не сміятись.
Тоді душею треба молодіти,
Вірити та сподіватись.
(09.05.1997)
* * *
Школа рідна, мила
Ти усього учнів вчила.
Віночок мудрості подарувала,
Шлях у світ великий торувала.
(25.05.1997)
* * *
Із краплинок-літер
Дощ слова складає.
З них будує фрази вітер,
З них розповідь виростає.

Розповідь про людей, різні епохи,
Про звичаї, з якими обізнані трохи;
Про предків, їх походи,
Озонові діри, промвідходи.

Розповідь ніде не зафіксована,
На мить Всевишнім подарована.
Розповідь, що немов туман зникає,
До роздумів серйозних спонукає.
(22.07.1997)
* * *
Слово за словом,
Погляд за поглядом,
Посмішка за посмішкою,
Жести за жестами –

Зародилась довіра,
Схожа на звіра.
З'явилась спонтанно,
Зненацька, нежданно.
(22.07.1997)
* * *
На душі зима,
Дмуть вітри,
Віхола гуляє,
Сонця немає.

Крига льодяна
Все у панцир закувала.
Душа стала кам'яна,
Відчуття всі повтрачала.

Крихта ж любові
Диво зробила.
Мрії кольорові
В душі розбудила.
(10.08.1997)
* * *
Почуття людські
Мов богемська порцеляна,
Ніжні та крихкі.
У них є низина і вись,
Є доброти поляна,
Що злом засмітиться колись.
(27.08.1997)
* * *
Всі ми гості випадкові,
У житті, де грають барви веселкові,
Де ллються пахощі п'янкі,
Де дощ рясний іде,
Пухнастий сніг паде,
Де все буйно розквітає,
А потім згасає...
1 2 3 4