– Прогрес цивілізації базується неабиякою мірою на кар'єризмі.
– Так, кар'єристи по-своєму корисні, – кивнув Йосип Соломонович. – А ще корисні павуки: вони харчуються мухами, комарами, міллю, тарганами й іншими нехорошими тваринами.
– Дощові черв'яки теж дуже корисні, – підхопив Клим Пилипович, – вони розпушують ґрунт і, ковтаючи й переварюючи опале листя й інше природне сміття, підживлюють землю, що необхідно рослинам.
– Я усвідомлюю чималу користь цих істот – і павуків, і кар'єристів, і дощових черв'яків – і навіть готовий, як то кажуть, зняти перед ними капелюха, – продовжив Йосип Соломонович, – але особисто мене цілком улаштовує іпостась звичайного бухгалтера, і я не хотів би бути ані дощовим черв'яком, ані павуком, ані кар'єристом…
***
Вони сиділи якось у сквері напроти пам'ятника Гоголю, і Остап Богданович говорив:
– Журналу, який розповідає про політику, варто було б йменуватися "Порнографія".
– ?! – мовчки здивувалися Клим Пилипович і Йосип Соломонович.
– Аргументую. Усім відомо, що політика – справа брудна, у моральному аспекті. Про це навіть самі політики іноді прохоплюються. Отже, журнал, який правдиво пише про політику, пише, по суті, про бруд. А грецьке слово "порнографія" у перекладі українською саме це й означає: "писання про бруд". Таким чином, "Порнографія" – це найвідповідніша назва для журналу про політику.
– Логічно, – оцінив Йосип Соломонович.
– Політики вміють так запудрити мозок, що потім на ньому хоч кіл теши, – мовив Клим Пилипович. – Політика... Давайте називати речі своїми іменами…
– Давайте! – перебив його, піймавши на слові, Йосип Соломонович і так лукаво посміхнувся, що співрозмовники зрозуміли: зараз він втне якийсь дотеп або скаламбурить. – Давайте я назву своїм іменем – підкреслюю: СВОЇМ – от цю річ, – і він указав нігтем на пам'ятник. – Називаю: це пам'ятник імені Йосипа Соломоновича Детектора!..
***
Одного разу, обговорюючи якесь питання, Клим Пилипович і Остап Богданович палко засперечалися. Кожний гарячково доводив свою точку зору, відмахуючись від аргументів опонента. Дійшло навіть до того, що Остап Богданович сердито крикнув:
– Та у тебе є взагалі голова на плечах?!!
– Це в тебе голова на плечах, – огризнувся Клим Пилипович, – а в мене голова на шиї. І я правий!
– Ні, це я правий! Навіть один академік, лауреат Нобелівської премії, говорив, що…
– Ай, не вистачало ще слухати всіляких там задрипаних лауреатів Нобелівської премії! – відмахнувся Клим Пилипович. – От ти, Йосипе, підтвердь, що правий я.
– Ти правий, – підтвердив Йосип Соломонович.
– Ага, он як! – образився Остап Богданович. – Він правий, а я дурень, я безмозкий бовдур. Так, Йосипе? Ну, дякую! Я, отже, нічого не тямлю, нічого не знаю, я, отже, не правий!
Дивлячись на Остапа Богдановича, Йосип Соломонович вимовив:
– Правий ти.
– Він?! Тобто… А тільки-но… – розгубився Клим Пилипович. – Так він, чи я?
– Обоє, – відповів Йосип Соломонович.
– Як це? Неможливо! – сторопів Остап Богданович. – Це що ж виходить: і вашим і нашим? Думки наші щодо даного питання є діаметрально протилежними й взаємовиключними!
– Тут уже правим може бути тільки один із двох! – підтакнув Клим Пилипович.
– Аж ніяк, – заперечив Йосип Соломонович. – Зрозумійте: якщо два індивіди довго сперечаються про щось і відстоюють кожний свою точку зору, не погоджуючись із опонентом, то це означає, що в кожного з них є вагомі й незаперечні аргументи, котрі доводять його правоту. А раз і в того й в іншого є такі аргументи, виходить, і той і інший правий, кожний по-своєму, навіть якщо їхні точки зору діаметрально протилежні. Висновок, можливо, парадоксальний, але, за великим рахунком, наше життя багато в чому складається з парадоксів. Таким чином, праві ви обоє, – резюмував Йосип Соломонович, наливаючи в чарки коньяк, – хоча й не згодні один з одним. – І, піднявши чарку, додав: – За це й вип'ємо.
От так мудрий Йосип Соломонович примирив сперечальників і, ймовірно, навіть урятував їхню дружбу.
***
Якось сиділи вони в сквері й мовчачи дивилися на гарне небо.
– Про що думаєш? – запитав, порушивши мовчання, Остап Богданович Йосипа Соломоновича.
– Та ні про що я зараз не думаю. А ти?
– І я ні про що не думаю.
– Я теж ні про що не думаю, – зізнався й Клим Пилипович.
– Отож, ми однодумці, – зробив висновок Остап Богданович.
***
– Вона просто ангел! – сказав раз про якусь жінку Йосип Соломонович.
– Ага, ангел, – підтакнув Остап Богданович, – із силіконовими… еее… крильми.
– А я знав дівчину, якій море було по коліно, так би мовити, – згадав Клим Пилипович.
– Вона що – це?.. – Остап Богданович постукав себе нігтем по горлу.
– Ні, не п'яниця, – заперечив Клим Пилипович, – а в смислі: ноги були дуже довгі, а море в тому місці мілке. Азовське.
– Деякі жінки мають огидну звичку приклеювати або відрощувати собі довгі нігті, – сказав Йосип Соломонович. – Від цього їхньої ручки стають схожими на курячі ноги.
– Ага, або на пазурі орла, – погодився Клим Пилипович. – Здається: от вчепиться цими пазурами, і не вирвешся, заклює… Втім, серед жінок багато милих і чарівних. А серед нас, мужиків, обмаль таких, хто їх по-справжньому цінує. Я знав одного шевця, який був настільки похабним і цинічним, що на запитання "Що тобі найбільше подобається в жінках?" відповідав: "Отвори".
– Похабник, – сказав Остап Богданович.
– Цинік, – сказав Йосип Соломонович.
– Він був з тих, кого хлібом не годуй, а дай впорснути чергову порцію сім'я в яку-небудь піхву, – додав Клим Пилипович. – Цинічний бабій із девізом "У кожної жінки має бути свій я".
– Один мій сусід найбезцеремоннішим чином надув свою кохану жінку, – сказав Йосип Соломонович.
– От гад! А як він її надув? – поцікавився Клим Пилипович.
– А ротом. Після того, як купив її в секс-шопі.
– Тьху, збоченець! – поморщився Клим Пилипович. – А погодьтеся, друзі, що ми, нормальні мужики, дуже м'яко висловлюючись, недолюблюємо всяких там збоченців.
– Так, особливо якщо їхні збочення відрізняються від наших власних, – додав Йосип Соломонович.
– Мені один випадковий попутник у поїзді після п'яти склянок горілки зізнався, що він сексуальний маніяк, – повідав Остап Богданович, – а після сьомої склянки уточнив, що він маніяк настільки нерішучий, ледачий і боягузливий, що за все життя нікого не зґвалтував і взагалі дівич.
Співрозмовники на хвилинку замовчали, і стало чутно, що по радіо в іншій кімнаті якийсь читець декламує щось патетичне, щось на зразок "Реве та стогне Гайавата, сердито томагавком б'є…"
– Сказати по правді, люблю жіночий стриптиз, – повідомив Йосип Соломонович.
– А я не люблю, а обожнюю, – зізнався Клим Пилипович.
– А мені в жіночому стриптизі подобається не стільки, може, навіть сам процес, скільки кінцевий результат, – щиро повідав Остап Богданович. – Коли любуєшся неодягненою жінкою, то навіть спадає на думку, що напинати на таку красу одяг, нехай навіть і так зване сексуальну білизну, це таке ж блюзнірство й святотатство, як на картині великого живописця – якого-небудь там Рафаеля або Леонардо да Вінчі – малювати каляки-маляки.
– Скажи, Йосипе, а це правда, що іудеї й мусульмани перед тим, як застосувати презерватив, роблять йому обрізання? – пожартував Клим Пилипович.
– Плюнь у ліву ніздрю тому, хто бовкнув тобі таку дурість!
– А в праву можна?
– Можна.
– Я помітив, що якщо жінка запитує тебе, чи не бажаєш ти, мовляв, розслабитися, то це означає, що тобі доведеться напружитися, – сказав Остап Богданович.
– За милих дам! – викликнув Клим Пилипович, піднімаючи чарку з коньяком.
– А потім наздожену й ще раз за милих яа-ак дам! – миттю скаламбурив Йосип Соломонович, і вони весело випили…
***
– Якщо тебе вдарять по правій щоці, підстав ліву, – процитував одного разу Клим Пилипович.
– А якщо вдарять по лівій, підстав щелепу, – додав Йосип Соломонович, але вже не цитату, а від себе.
– А якщо вдарять по щелепі, підстав чоло, – продовжив Остап Богданович.
– А якщо вдарять по чолу, підстав ніс, – сказав Клим Пилипович.
– Ну, а якщо вже й по носу вдарять, то тоді… тоді уколошкай цих гадів найзвірячишим способом! – підбив риску Йосип Соломонович.
***
– Олігофрен, – указав раз Клим Пилипович на самовдоволеного суб'єкта в телевізорі. – Тобто, тьху, не олігофрен, а олігарх, обмовився. Схожі слова, плутаю. От уже в кого грошей кури не клюють!
– Так у всіх, абсолютно в усіх, у тому числі й у нас із вами, грошей кури не клюють, якщо підійти до питання педантично, – мовив Йосип Соломонович. – І це пов'язане не тільки з тим, що в нас із вами немає курей…
– У моєї тещі в селі є, – вставив Остап Богданович.
– … але в першу чергу з тим, що курям взагалі не властиво клювати гроші. Вони клюють зерно, або там черв'ячків… Інша справа – страуси. От вони клюють усе поспіль, клюють і ковтають, у тому числі можуть і гроші… Тому вірніше було б говорити: у нього грошей страуси не клюють. У смислі, грошей так багато, що страуси ними вже обжерлися і більше не хочуть.
Клим Пилипович пробубонів:
– Огидно дивитися, як багатії жирують у той час, коли бідаки…
– Е, дозволь з тобою не погодитися! – перебив його Йосип Соломонович. – Нині багаті стежать за своїм здоров'ям, зокрема, споживають корисну їжу, коштовну й корисну, у якій, зокрема, немає зайвих жирів. А от бідаки приречені їсти їжу дешеву й некорисну, у тому числі занадто жирну. Так що, жирують у нас, мимоволі, саме бідаки, а багаті можуть собі дозволити не жирувати.
– Хм… бідаки жирують, а багатії навпаки… Парадоксальна ситуація, – сказав Клим Пилипович. – Добре все-таки, що ми з вами не стали олігархами, спотвореними солідністю й стурбованими надприбутками, а залишилися нормальними людьми
– Не треба думати, що в олігархах немає нічого людського, – зауважив Йосип Соломонович. – Дещо людське в них все-таки є.
– От, наприклад, сеча в них чисто людська, – підхопив Клим Пилипович, – думаю, це підтвердить будь-який аналіз. Ну й ще дещо…
– По-моєму, шляхетна, справедлива, жаліслива, безкорислива людина, тобто людина справжня, у принципі не може бути надбагатою, так само, як вода в принципі не може перебувати в дірявій посудині, якщо тільки не стала льодом або не зависла в невагомості, – міркував Остап Богданович.