Подібний до себе — 1

Олександр Бовкун

Сторінка 7 з 54

Пам'ятаєш, коли вчили історію релігії, дивний предмет, враховуючи, що читав його атеїст і комуніст у минулому."

-   "І вже тоді у тебе було критичне мислення?"

-   "Навряд чи рівень мого критичного мислення був тоді вище плінтуса." 

 

13 *** Колись.

Всі висновки я робив скоріше через любов до фантастики. Ну і звісно, мені цікаво було чи є життя після смерті? Оскільки предмет відносився до духовної сторони життя, а педагог був матеріалістом до кісткового мозку (А кого тоді могли поставити читати історію релігії? Або КДБіст, або військовий парторг у відставці), то всі види релігійних організацій він нам дав тезисно, у вигляді порівняльної таблиці, де можна було чітко відслідкувати божество, ідею віри, ієрархію священнослужителів і пастви, види покарань, та види обіцяного життя після смерті. І коли він ось так гамузом вивалив на студентів стільки релігій, у мене з'явилися питання, відповіді на які я далі збирав по крихтах на протязі решти життя. Хоч нам розповідали, що чим вище у своєму польоті піднімається наука, тим далі відлітає старенький дідусь-бог на хмарі, але я встиг зрозуміти, що не зважаючи на різний ступінь науково технічного прогресу, релігія і віра є у всіх суспільствах. Бідне суспільство, чи багате, на ранньому етапі розвитку, чи готується підкорити космос, всюди є релігія. У Радянському Союзі замість попів поставили офіцерів у пагонах, але знищити релігію не змогли. Так, змогли очолити, та поставити на службу партії, але не знищити. І основою більшості релігій, є віра в те, що після смерті біологічної оболонки, людська душа не знищується. Весь набір знань і досвіду людина забирає з собою на той світ. Це мені було трохи смішно. Не міг я зрозуміти навіщо Богу, чи хто там є нагорі, терабайти терабайтів збережених страхів, сумнівів, надій, болю, душевних нутрощів, психологічного лайна і емоційної блювоти? Але менше з тим, страх смерті, а коли я був молодшим, то все таки боявся смерті, підштовхував мене розібратися що "там", по той бік? Трохи пізніше я пройшовся по верхам Біблії, Корану, навіть Тору і Вєди пробував читати. Надивився на вішнаїтів, крішнаїтів і фанатиків білого братства. І хоч ніде я не зупинявся серйозно, все таки умудрився в одній з течій отримати реалізацію у однієї, тоді ще живої, гурині з Індії, яку всі вважали богинею. І от зрозумій зараз, чи дійсно то була інкарнація богині і чи дійсно мені тоді відкрили сьому чакру, і коли саме відбувся той "помах крил метелика", що викликав можливість через десятки років попасти в іншу реальність, або створити її? Хоча я більше схиляюся до думки, що ключовий момент був десь пізніше, коли я цікавився свідомими сновидіннями, Кастанедою та трансерфінгом реальності. 

Трохи прийшла у рівновагу моя картина світу після того, як мені загадали загадку для новачків факультету теорії імовірності, яка звучала так: "Якщо ви зараз встанете і вийдете з приміщення на вулицю, яка імовірність того, що ви зустрінете там динозавра?" Правильною була відповідь "п'ятдесят на п'ятдесят", тобто або зустрінете, або ні. Все просто. От і я вирішив не заморочуватися. Все просто, або потойбічне життя є, або його немає. Якщо його нема, то і проблем нема. А якщо потойбічне життя є, то яке воно? У різних релігій є різне потойбічне життя, і кожна релігія стверджує, що потойбічне життя саме таке, про яке розповідає саме ця релігія. Отже вибирай собі те потойбічне життя, яке тобі до вподоби, потім долучайся до релігії, веди той стиль життя, що рекомендує тобі дана релігія і ти отримаєш те потойбічне життя, яке вибрав з імовірністю п'ятдесят відсотків! Можна піти ще далі! Якщо взяти до уваги, що у випадку відсутності потойбічного життя, ти вже не будеш жалкувати за дарма витраченими роками, на підготовку до вибраного тобою раю, то значить, тими п'ятдесятьма відсотками, де раю нема, можна взагалі знехтувати! 

Але мені і цього здалося мало. Була проблема. Мені ні одне з видів потойбічного життя не подобалося! Не влаштовувало мене сидіти на хмарі з арфою, та співати псалми святим. А херувими мені здавалися якимось невдалим результатом диких знущань над немовлятами і голубами. 

І гарем із сорока, чи чотирьохсот дівчат з непорушеною цнотливістю мене не влаштовував. Ні, мені не мало! Навпаки! Ну влаштовати разок збочинський розпусний гармидер, але ж разок! Ну може разів зо три. Щоб потім було що згадати! А щоб назавжди? Фу-фу-фу! Боже збав! 

Перероджуватися у баобаба мені також не дуже імпонувало. І навіть ідея весь час сидіти, жерти, пити і кричати тости за святковим столом у Одіна мене не зачепила.

Треба було кудись рухатися, і в той момент мені на допомогу прийшла всім відома фраза: "І по вірі вашій дано буде вам". Вся релігія базується на бездоказовій вірі у декілька доволі сумнівних фактів. Але віра працює. Працює навіть не на дев'яносто дев'ять відсотків, а на круглу сотню. Сам у студентські роки був присутній на досліді, де перед очими піддослідного, той самий викладач з історії релігії, розігрів мідний п'ятак до стану почервоніння і приклав піддослідному до його долоні. Але якщо процес розігрівання піддослідний спостерігав, то про момент, коли п'ятак опинявся на його долоні, він лише знав і за ширмою ніяк не міг бачити. І у той момент, коли він не бачив, а вся аудиторія спостерігала, п'ятак міняли на круглий шматочок картону і до долоні притуляли вже картон. Піддослідний заробив опік другого ступеня з червоною шкірою, пухирцями з сукровицею і звичайно, відчуття болю, на можливість якого наш комсомольський активіст погодився до досліду, але після досліду зразу почав відхрещуватися, кричати, що не знав, що це занадто, що вчитель не мав права. Але всі його звинувачення у епоху соціалізму, на голову розбивав той факт, що вся аудиторія бачила, шматочок картону, від якого ну ніяк опік заробити було неможливо. Ось такою тоді була країна. Вчитель міг навіть звинуватити студента у наклепі, бо мав цілу кафедру свідків, що до руки прикладали картон, отже опік піддослідний заробив десь інде, і при існуючому тоді ладі, віри в країні не існувало. Бабські забобони існували, а віра ні. Сексу в нашій країні тоді також не існувало, хоча це не заважало нам лазити у жіночий гуртожиток по ночам, через балкон. 

Отож віра. Вимальовувалася загальна картина всіх релігій. Маємо, що існує потойбічне життя у яке вірить паства. І теоретично можливо, що при виконанні певних умов, людина після смерті отримує те саме потойбічне життя. Але все таки у всіх релігій різне потойбічне життя і різні умови, які необхідно виконувати. Віра ж у всіх однакова. І висновок у мене був один. За допомогою віри можна отримати будь яке загробне життя. Достатньо уявити детально певне місце, повірити в те, що ти туди попадеш після смерті і вуаля! У тебе є персональний рай. І навіть поняття гріха не завадить попасти у свій уявний рай, бо у різних релігій різні гріхи. Те що в одній релігії було гріхом, в інших релігіях могло вшановуватися на рівні праведного діяння. В одному всі релігії сходилися, якщо людина вчинила гріх не свідомо, то це могло вважатися несуттєвим, не зважаючи на обставини і результат гріха. При одній умові. Людина не повинна усвідомлювати, що вона вчинила і надалі. Бо якщо після вчинку, якийсь добрий парафіянин пояснить піддослідному, що відбулося, і які страшні наслідки спіткали світ, після його вчинку, і якщо у піддослідного увімкнеться совість, то з'явиться і факт гріха. Отже гріхом можна вважати не сам вчинок, а муки совісті, які накривають свідому людину після усвідомлення негативності вчинку. Отже гріх – це сором… . Гріх – це почуття сорому, або почуття провини… . А з гріхом до раю тобі зась… 

Виходить, якщо знайти якогось маніяка без мук совісті, то можна буде спостерігати безгрішну людину, що вчиняє злочини без гріха…? А чому ні. Таких же було багато. І кати при інквізиції у давнину, і хрестоносці, що різали людей, як скот, з ім'ям господа на вустах. Вірячи, що вчиняєш добру справу, ти звільняєшся від провини, а заодно і від почуття сорому, а там і від гріха. В результаті безгрішним дорога лише в рай. В той, який вони уявили в усіх деталях, і в той, у який вони повірили всім серцем. Отже, як це не дивовижно звучить, індульгенція, як документ, мала таки право на існування. Бо людина, яка заплатила трохи грошенят в кишеню церкві і отримала такий папірець, вірила, що викупила гріхи, отже втрачала почуття провини, сорому, і гріха. Яка маячня! Але логічно ж. Як логічно і те, що ці гріхи, разом з грошима переходили на церкву, оскільки користолюбство, це ще той гріх! А значить церква на сьогоднішній день встигла назбирати гору гріхів, і добряче вкоренилася на місці першого грішника! Ох і маячня-а-а!

Для мене так просто звільнитися від почуття сорому було проблематично. Певно віри не хватало, що якийсь дядечко, нехай і на службі у бога, може сказати: "Відпускаю тобі гріхи, сину мій! Амінь!", і все. Малувато ритуалів. Треба було глибше залізти у себе і повірити. І все ж, мені хватило розуму, хоч і не швидко, але закрити це питання. Пам'ятаю цікавий вислів, який мені дуже допоміг: "Якщо ти не знаєш, як вчинити – ляж і подумай." Був у ті часи період мого життя, коли я лежав і думав. У лікарні де немає телевізора в палаті, часу загалом вдосталь. Головне зрозуміти, для чого тебе закинуло у це лікарняне ліжко, сприйняти це як подарунок, і використати час як належне, тобто не плюючи в стелю, а займаючись самоаналізом. Перебравши своє життя, зрозумів, що не зважати на почуття гріха можна лише тоді, коли ти будеш жити так, щоб тобі не було соромно за прожиті роки. 

Дуже багато часу потрібно було, щоб примиритися з собою. У моєму житті, як і в житті будь якої людини сорому було – океан і три моря. Більшість такого гріха була від несприйняття себе. Тобі соромно перед мамою, через те, що ти порвав штани, хоча перед хлопцями ти, ще недавно, з тими ж порваними штанами, ходив героєм. Тобі соромно перед дівчиною, що приніс на побачення маленький букет, бо не хватило грошей на більший, і ще соромніше, що в кафе ти її вже не зможеш повести, бо між кафе і букетом вибрав букет.

1 2 3 4 5 6 7

Інші твори цього автора: