Іван Нечуй-Левицький — Кайдашева сім'я (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту

Сторінка 4 з 6

Мати порадила не потурати свекрусі, не мовчати, як це робить Мотря.

Другого дня Мелашка вирішила вимести тільки половину сіней і не виносити Мотрине сміття, як це робила раніше. Таким чином здобула собі ще одного ворога.

Коли прийшла зима, Мелашці стало ще важче, бо свекруха скидала усю важку роботу на неї, п'яний свекор зганяв на ній злість, а через сіни шипіла Мотря. Лаврін уже й втомився за неї заступатися.

Настав страсний тиждень. У великий понеділок до Кайдашів зайшла баба Палажка Солов'їха. Вона була дуже богомільна і щороку їла паски в Лаврі. І тепер вона збиралася йти до Києва, але, щоб було веселіше і безпечніше, вирішила зібрати собі попутників. Сподівалася умовити Кайдаша.

Палажка розповідала про рай для тих, хто їсть щороку в Києві паску, про благословіння на ту сім'ю, звідки вийшов прочанин [богомолець]. Мелашка слухала, широко розплющивши очі. Потім стала гаряче просити свекруху, щоб та відпустила ЇЇ з бабою. Кайдашиха вагалася, бо було багато роботи. Але її просила і Палажка, кажучи, що буде великий гріх, якщо не пустить. Кайдаш теж підтримав Мелащине прохання.

Отже, наступного дня Мелашка, кланяючись і прощаючись, взявши торбу з паскою, крашанками та іншим харчем, вирушила в дорогу разом з іншими молодицями. Вона почувала себе вільною і щасливою.

Йшли день, ночували в добрих людей. Другого дня опівдні піднялися на гору з могилою, звідки був видний Київ з церквами та дзвіницями. Стали молитися, а баба Палажка розказувала й показувала, де яка церква. Надвечір прийшли на заставу, де стояла черниця з монастиря Фрола і Лавра і вмовляла прочан іти саме в їхній монастир. Баба Палажка гордо відмовилася і повела односельців у Лавру. Мелашка була вражена розмірами і красою дзвіниці, яка, здавалось, впаде і розчавить її. У церкві було море вогнів, ченці співали страсні пісні, які брали за душу і викликали сльози. Мелашці здалося, що вони оплакують і її власне горе.

На другий день баба Палажка повела молодиць по церквах. До них пристали ще й інші, і йшли, наче сліпці за поводирем. Обходили безліч церков. Прикладалися до святих мощей та давали гроші черницям. У велику п'ятницю Палажка повела прочан на Поділ до Братського монастиря, там і заночували. Мелашку помітив якийсь чернець і слідкував за нею. Вночі хотів ЇЇ знайти, але помилився й натрапив на бабу Палажку, став її обнімати й цілувати. Бабі здалося, що це чорт її спокушає, вона перелякалася і закричала. Чернець втік. А баба сокрушалася, що знову грішна і доведеться ще раз сповідуватись. Тепер вона боялася ночувати надворі і повела прочан туди, де є комори для нічлігу. Поки Палажка сповідувалася,

Мелашка сиділа на церковних східцях поряд з проскурницею [жінка, що випікає проскури] і важко зітхала. Вона здумала, що треба повертатися додому, в пекло. Проскурниці сподобалась молодичка, і вона стала розпитувати. Мелашка розказала їй про своє горе і раптом вирішила, що може тут зостатися. Попросила стару жінку взяти її за наймичку. Та погодилась і відвела молодичку додому. Мелашка приступила до роботи: викачувати тісто для проскур [білі хлібці, що використовуються у церковних обрядах] у цій гарній, затишній оселі.

Тим часом Палажка вистояла службу, хотіла вести прочан у печери, але раптом помітила, що немає Мелашки. Стали її шукати й чекати, потім вирішили, що вона пішла з другими людьми, й поспішили в печери, а після й у Лавру. Кілька разів поверталися на Поділ, але Мелашку так і не знайшли. Пошукали, почекали, попитали в людей та так і повернулися додому без неї.

Баба Палажка боялася сказати про те, що сталося, Кайдашам та й сиділа тихо вдома, але чутка вже пішла селом. Її донесла до Кайдашів баба Параска Гришиха, лютий Палажчин ворог. Параска намовляла Кайдашиху піти у волость скаржитися та набити Палажці морду, щоб не бралася водити молодиць, бо тепер усі знають, яка вона свята, і розказала про комедію з обніманням та цілуванням тієї ночі, мабуть, із самим чортом.

Лаврін обімлів і сказав матері, що це через неї Мелашка їх покинула, і коли щось трапиться, то він їй цього не подарує.

Кайдаші пішли до Палажки і стали допитуватися, де вона поділа Мелашку. Баба Палажка відгризалася, що та не мала дитина, нікого вона не заводила нікуди. Зчинилася сварка. Лаврін лаявся та допитувався, а Параска підтакувала та раділа, що так дісталося її суперниці. Закінчилося тим, що Палажка з Параскою побилися граблями. Баба Палажка заголосила і заплакала, кажучи Кайдашисі, що саме через неї Мелашка покинула дім. Баби почали битися, тикати одна одній дулі та обзиватися, поки старий Кайдаш їх не розійняв. Зчинився великий крик, збіглася вся вулиця. Кайдаші таки потягли Палажку у волость. Волосний вилаяв бабу, але йти до Києва не присудив, бо Мелашка не маленька, сама має розум у голові.

Лаврін чекав, що жінка повернеться, але вона не верталася. А прочани наганяли страху, розказуючи про різні нещасні випадки, що трапляються з подорожніми. Чутки дійшли до Бієвців, і Балаші прибігли, ридаючи, до сватів. Навіть Карпо з Мотрею, забувши про ворожнечу, зайшли до хати і сумували з усіма. Кайдашиха уже відчувала свою провину і жалкувала, що так поводилася. Вирішили йти до Києва шукати Мелашку.

А вона тим часом служила в проскурниці і жила, як у Бога за пазухою. Робота неважка, харч добрий, ніхто не лає, не гризе. Одне тільки: нудьгувала за Лавріном. Одного разу вона так залилася слізьми, що проскурниця запитала, за чим вона плаче: за селом, за матір'ю чи за чоловіком, і порадила повернутися. Але молодичка згадала про свекра та свекруху і сказала, що не повернеться. Вийшла надвір, розгледілась і побачила семигорських молодиць, хотіла кинутись, розпитати, та ледве стрималась. На душі лежав камінь, Мелашка думала, що чинить гріх, мучачи себе й чоловіка. На другий тиждень Мелашка стала потроху привикати й сама не знала вже, що їй робити.

Тим часом Кайдаші прийшли до Києва, обходили усі церкви і розпитували про Мелашку. Нарешті потрапили до церкви, біля якої жила Мелашка. Проскурниця на східцях продавала проскури. Мелашка вибігла з пекарні і хотіла щось спитати хазяйку. І раптом побачила Лавріна — блідого та смутного. Потім свою матір і... свекруху. Її як крижаною водою облили. Потім ще раз глянула на Лаврінове лице і не витримала, кинулася до нього і заридала, як мала дитина. Люди їх обступили навкруги.

Мелашка розказала, що служить у наймах, а проскурниця пожалкувала, що піде від неї така добра й робоча наймичка. Кайдашиха пообіцяла не казати жодного лихого слова, аби тільки невістка повернулася.

І дотримувала його: обсипала Мелашку медовими словами, купила обновки.

А незабаром молодичка народила сина.

VII

У Кайдашевій хаті настав мир: свекруха помирилась із невісткою. Зате надворі, між батьком та Лавріном, почався нелад. Лаврін перестав слухати батька, йому самому хотілося господарювати. Окрім того, старий Омелько пропивав у шинку всі гроші, зароблені разом із сином, і тому все важче було покорятися лайливому батькові.

Якось старий Кайдаш звечора сказав Лаврінові косити ячмінь, а той вирішив їхати до млина. Наступного дня пішов на поле, не питаючи батька. Той образився і подумав, що синки швидко заженуть його на піч.

З того часу Лаврін забрав господарство у свої руки. Батько майстрував, заробляв гроші і щовечора вертався з шинку п'яний.

Одного разу в церкві Кайдашеві здалося, що заспівали разом з дяком ангели і всі образи заворушилися, заспівали. Ожила й картина страшного суду. А на вулиці його ніби покликав за собою якийсь чоловік з туману, і Кайдаш пішов за ним. Дійшов до греблі і лише тоді спам'ятався і здивувався, навіщо він сюди прийшов. Повернувся додому зляканий і задуманий. У понеділок знову випив, і тепер за ним ходили, не відстаючи, чорні хлопчики з ріжками. Вони були скрізь: і на подвір'ї, і на вулиці, і верхи на череді. Кайдаш став косити кропиву, бо там було повно чортів, а сини й невістки стали глузувати з нього. Кайдашиха ж почала лаятися.

Кайдаш зайшов до хати, але йому здалося, що за столом сидить чумак, якого він бачив у молодості, і покійний батько. Став з ними розмовляти. У хаті всі стривожилися. Уже було не до сміху. Покликали сусідів і ті умовляли старого помолитися та лягати спати. Мотря побігла за знахаркою бабою Палажкою, про сварку з якою вже й забули.

Баба Палажка прийшла і почала нашіптувати та примовляти, виконуючи при цьому різні магічні дії. Але вони нічого не змінили. Кайдашиха послала чоловіка до священика. Кайдаш розповів йому усе, замовив молебень, говів. На деякий час це допомогло, Омелько перестав пиячити, але потім Кайдаш знову не витерпів і почав заходити в шинок.

Однієї місячної ночі Кайдашеві знову привидівся чумак. Старий почав з ним говорити і пішов за ним на вулицю, через село і греблю, потім зайшов у ліс. Там йому ввижалися вогняні квіти і зайчики. Кайдаш підняв голову, стукнувся та й... прокинувся. Він стояв в одній сорочці серед густого незнайомого лісу. Ледь знайшов дорогу до млина. Повернувся додому, а жінка думала, що він знову п'яний десь волочився і почала лаяти. Кайдаш сказав, що його водила нечиста сила. Раптом побачив чортів на печі, схопив макогона і став лупити ним, аж шматки глини посипалися. Родичі поперелякувалися, вивели батька надвір, як він просив, покропили хату свяченою водою, запалили свічки перед образами. Насилу Кайдаш заспокоївся. Хотів лягти, але у ліжку йому скрізь ввижалися павуки.

Через тиждень привид—чумак завів Кайдаша на греблю, а вранці того знайшли утопленим.

VIII

Поховали сини Кайдаша з великою честю. На четвертий день стали ділити спадщину. Карпо сказав, що батько мало відрізав йому городу, тож треба поділити його порівну. Вирішили не йти у волость, а зробити це самим.

Тільки поділили, прибігла Мотря і зміряла все очима. Їй здалося, що Лаврінова частка більша. Вона скинула пояс і стала переміряти. Лаврінів город справді виявився, за її міркою, на один пояс вздовж і на два пояси впоперек більшим. Мотря здійняла крик, репетуючи, що це так свекрушище їм наміряла. Почали переміряти. Мотря, як міряла у себе, то пояс натягувала, аж тріщав, а коли в сусідів — то стягувала. Город переміряли Кайдашиха з Мелашкою, і вийшло порівну.

1 2 3 4 5 6

Інші твори Івана Нечуя-Левицького скорочено: