Облізла шерсть клаптями висіла на ньому. У роті блищав золотий зуб. Перед ним стояв Вовчик Вовченко. Шакал хвалив його за золотий тромбон, а Вовчик просив відпустити його. Коли Вовчик зробив рух у бік виходу, шакал Бацила схопив його зубами за карк і швиргонув у куток печери. Там, у кутку, лежало все, що пропало у лісових учнів. Шакал наказав Вовчику залишатися, скласти йому компанію.
Раїска і Зіна прошепотіли хлопцям, щоб щось робили. Раптом Колько Колючка відчув, як щось ніби підхопило його й одірвало від землі. І раптом зривистим голосом несподівано для самого себе він вигукнув по-ведмежому: "Ану пусти його!" Шакал Бацила випустив з лап тромбон, присів і підібгав хвоста, бо думав, що прийшов Ведмідь.
Колько Колючка вперше у житті відчув, як це не страшно – бути сміливим. І Кося Вухань теж це відчув. Шакал Бацила схопив світлячковий ліхтар, скочив до входу в печеру і підніс ліхтар високо над головою. І побачив у чагарях Косю, Колька, Раїску і Зіну – маленьких лісових дитинчат.
РОЗДІЛ 8
Єдиний у житті випадок, коли серед ночі сходить сонце
Раптом пролунав голос Бегемота Гіпопотамовича: "А що це тут робиться серед ночі? Га?" Шакал Бацила налякався і дзиґою закрутився на місці. Бегемот Гіпопотамович підняв свою важезну ногу і наступив шакалові на хвіст, а потім добряче піддав йому ногою. Шакал Бацила з вереском сторчголов покотився у чагарі й одразу зник. Зіна Бебешко і Раїска Мняу почали дякувати вчителю, а той пояснив, що почув голос тромбона і одразу прибіг сюди. От що значить музика!..
Кося й Колько почервоніли – як вони й подумати могли, що Бегемот Гіпопотамович узяв портфель… А Вовчик Вовченко стояв і плакав. І такий він став нещасний. Можна було сказати, що він сам винен в усьому, але він і сам це розумів. Доля його й так покарала. І ніхто йому нічого не сказав. "Ну, а тепер ходімо додому!" – сказав Бегемот Гіпопотамович, підніс до рота золотий тромбон і заграв.
І вони рушили, а Кося Вухань заспівав пісню про те, що тепер вони не бояться хуліганів. А ще в тій пісні співалося про те, як добре вчитися в школі і вивчати іноземні мови, і музику, і математику, і все-все інше. Вони йшли і співали. І враз несподівано з-за лісу піднялося сонце і освітило землю. "Що? Серед ночі зійшло сонце? – здивовано скажеш ти. – Так не буває. Навіть у казках". Що ж, це було справжнє диво! Адже переборовши в своїй душі страх, ви зрозумієте, що нічого дивного в цьому немає.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу