Хлопець хотів принаймні віддати пошану людині, яка їх урятувала. А не збирати замість того дрібних аватар того, хто вбив учителя. В ефірі раптом пролунав сигнал виклику, Аліса повідомила, що на зв'язок щойно виходила пані Мерріл і наказала негайно повертатися на човник і чекати на них, бо вони вже розвертають корабель.
Мишко і Кавалерія запливли у середину відсіку. Карта відсіку досі була в Мишковому фродику. Хлопець перемкнув приймач фродика на той канал, який завжди лишався за адміралом, хоч і розумів, що не почує геть нічого. Власне, так і було. Ані голосу, ані навіть дихання. Лише короткі гудки. Кавалерія відстежив, звідки йде сигнал. Точка була неподалік від них, але дрейфувала геть. Вони наздогнали її і побачили знаменитий сріблястий чохол для окулярів – невід'ємну частина адміралового образу, як його вуса чи довоєнний фродик із змієм, що кусав власний хвіст. Певно, чохол випав з адміралової кишені. Мишко взяв футляр до рук,
Вони випірнули з отвору – і ледве не зіткнулися з Ненароком. Той примчав на санях, з яких уже зняли анабіозники зі здобиччю. Мишко застрибнув і кинув погляд назад: відсік обертався, і раптом з дальнього входу виплила чиясь постать. Її видно було зі спини, і на мить постать плавно розвернулася. Мишкові здалося, що він бачить знайоме обличчя, і вуса, і навіть здатен розгледіти усмішку. Ненарок наддав швидкості.
Спершу їм щастило: тільки кілька уламків зачепило сани, жоден не пошкодив двигун. Потім щось штовхнуло Мишка в плече, Кавалерія зойкнув, і Мишко відчув, як уся ліва рука втрачає чутливість. Кавалерія про всяк випадок уколов Мишкові місцеве знеболювальне, але трохи помилився з дозуванням. Мишко відчув, що засинає. Ненарок заклав крутий віраж, тікаючи від ще одного уламка, щось угатило в сани знизу, перевернувши їх кілька разів навколо осі та швиргонувши вбік. Сашко сказав, що далі рухатись вони вже не можуть. На щастя, хлопці почули голос пані Мерріл. Вона питала, чи всі живі. Сашко пожартував, що цього разу кіт знову впав на всі чотири лапи.
ЕПІЛОГ. ВИНЯТКИ ТА ВИКЛЮЧЕННЯ
Позаду лишилися медична перевірка й опитування паном Воллгеймом і пані Мерріл. І ще двадцять годин "на відпочинок". Фродики в них не відібрали, але максимально обмежили функції: ні до кого не звернешся, тільки можеш приймати виклик. Пані Мерріл, коли прибули на "Горобець", жодним словом їм не дорікнула, навіть голосу не підвищила. Інші вчителі дивилися з дивними виразами на обличчях.
Згодом пані Мерріл оголосила, що учнів негайно відправлять на Землю. Аліса взяла всю вину на себе, бо ж була капітаном і не розповіла вчителям про те, що Неборак із Ненароком знайшли відсіки. Ненарок заявив, що у всьому винен він, бо запропонував дослідити потаємні відсіки, спровокував на це джуру Неборака, потім маніпулював капітаном Шелдон, щоб вона не розголошувала інформацію. Мишко сказав, що Ненарок мусить потрапити на Марс, а всю кашу заварив він, Мишко, бо помітив зайві відсіки і через нього загинув адмірал. Інші учні заявили, що теж винні, бо брали участь у викраденні човника, щоб врятувати друзів і виловити аватар.
Вчителі змилувалися, а пані Мерріл сказала, що вони зараз у Вирії й уже знаходяться ближче до Марса, ніж до Землі. Тож "Стріляний горобець" вирушить у карантинну зону Марса, а до того часу всі рішення щодо екіпажу ухвалюватиме вона. Усіх, хто хоче повернутися на Землю, туди доправить "Зухвалий колібрі". А хто не хоче, може залишитися, бо є пом'якшувальні обставини. Учні залишилися у статусі джур, а Неборака відправили у його каюту. Там на нього чекала мама, дуже сердита. Вона говорила, що переправить його на Землю і усіх учнів треба негайно евакуювати. Мишко запитав, що зробила б мама, якби її друзі були в небезпеці. Хлопець переконав її, що йому треба залишитися. Мама пишалася ним, але попередила, щоб більше ніяких нових пригод не було.
За кілька хвилин усіх джур пан Воллгейм покликав на капітанський місток. "Зухвалий колібрі" мав летіти далі, і це була чудова нагода потренуватися у відпрацюванні процедури роз'єднання двох кораблів. Ненарок був радий, що Мишко залишився. На них чекало багато таємниць.
"Колібрі" полетів, а "Стріляний горобець" почав розраховувати маршрут до точки виходу над Марсом. Раптом "Колібрі" повідомив, що до них наближається об'єкт невідомої природи – перелесник або навіть вогняний змій. "Колібрі" був змушений вдатися до позапланового стрибка. Джури розгублено перезиралися, а вчителі щось вираховували. Ввімкнули котигорошкові вежі. Пані Мерріл наказала готувати екіпаж до аварійного стрибка. Корабель не встигав стартувати в штатному режимі, тож викручувалися, як могли. Мишко згадував усі натяки, жарти, легенди, що ходили про Вирій. Він ставився до них поблажливо: вважав себе надто дорослим, щоб вірити в казочки про феніксів, чугайстрів чи химер. Та от просто зараз екран перед ним демонстрував фіолетову безодню, у якій висів маленький, уже з ніготь "Колібрі" – і велику жовтогарячу тінь, котра наче пливла до нього. Очі відмовлялися вірити в те, що бачили.
Більший за "Колібрі" разів у два, несподівано схожий на людину, об'єкт раз у раз змахував ногами й наче долав вмить чималі відстані. Ще кілька кроків – і опиниться поряд із кораблем, на якому зараз мама Мишка. Раптом перед "Зухвалим колібрі" розчахнувся райдужний вихор, і корабель перетік у нього. Жовтогарячий велет зробив крок і опинився в самому серці вихору. Усі раділи, що велета розмотає на атоми.
Усі сіли на місця, а пан Сорока досі стояв впритул до телемонітора та вдивлявся в жовтогарячу постать. Чоловік з гордістю й захватом повідомив, що то був чугайстер. Мама встигла врятуватися, тільки й подумав Мишко. Раптом хлопець зрозумів, що от вони стрибнуть, а по той бік завіси не буде Марса. Й інших планет не буде, а тільки чорний порожній космос на світові роки увсебіч, скільки не лети. Він і не знав, звідки виникло це передчуття. Крізь сльози Мишко ще встиг побачити, як чугайстер випростовується й крокує просто до їхнього корабля. Потім синій колір став нестерпно яскравим, сліпучим – і Мишко заплющив очі. І тоді "Горобець" стрибнув.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу