Люда зняла трубку і спитала, хто дзвонить. Хтось пошепки сказав, що дзвонить з торпедного відділу в кормі човна. Там було троє людей. Люда сказала їм, що вона командир човна, представник Радянського Союзу. А їхній командир втік. Дівчина почула в телефон два револьверних постріли, що тріснули невдовзі один за одним. Двоє піратів застрелилися. У третього, очевидно, не вистачало на це сили волі.
Дівчина повернулася в каюту, запитала Антона, хто його поранив. Він розповів про хижаків. А потім попросив подати йому з кишені куртки конверт. Дівчина знайшла лист і помітила, що він адресований її батькові. Лист був написаний почерком Люди. У ньому йшлося, що Люда в Лузанах, у лікарні. Люда зрозуміла, що її листа не посилали батькові, а ним користалися лише як зразком почерку. А цей лист підробили, щоб заманити батька, захопити його в полон. Антон лежав непритомний. Люда обшукала кишені і знайшла радянський паспорт на ім'я Антона Антонова і ще свій лист. Люда вклала в конверт свій справжній лист, а фальшивку сховала. Коли Антон прийшов до тями, то порвав і пожмакав зубами лист, який дала Люда. Він сказав, що це лист його нареченої, і він не хоче, щоб, коли їх знайдуть і піднімуть, його прочитали. Дівчина зрозуміла, що поруч хитрий і небезпечний ворог.
Люда вирішила про всяк випадок пошукати собі зброю. У мертвого старшого офіцера дівчина знайшла автоматичний пістолет. Двері командирської каюти міцно зачинялися. Вона коли завгодно могла ізолювати себе від пораненого, а також від убитих піратів.
Нещодавно прийшов у порт "Буревісник", здав на катер прикордонної охорони Анча і тепер навантажувався вугіллям. До капітана порту подзвонив професор Ананьєв і розповів про плаваючий буй з прапорами. Капітан Трофімов пообіцяв допомогу.
Комісар есмінця відкрив нараду щодо пошуку підводного човна. На глибині 85 метрів це важко було зробити. Для водолазів потрібна була суміш гелію з киснем, щоб застрахуватися від кесонної хвороби. Керувати рятувальними роботами призначили Трофімова, в його розпорядження дали "Пенай" — пароплав, що привіз допоміжну партію епропівців для розчистки рейду в Лузанах.
Комісар подзвонив до Ананьєва і вони домовилися про постачання гелію для водолазів.
"Пенай" покинув Лузани і пішов у відкрите море навпростець до того місця, де лежав піратський підводний корабель.
Люда було все важче. Дівчина мала в кишені сірники, але не хотіла їх засвічувати, щоб даремно не знищувати кисень. У неї боліла голова і хотілося заснути. Антон впустив трохи стисненого повітря. Кінчалася друга доба перебування під водою після аварії. Їй здалося, ніби за стіною хтось розмовляє. Дівчина почула голос з каюти Антона. Поранений розмовляв сам з собою, сміявся дико і страшно. Люда зрозуміла, що Антон збожеволів. Її охопив жах.
З надзвичайною обережністю, з своєї каюти вибирався божевільний, охоплений бажанням примусити дочку професора Ананьєва розповісти секрети батька. Люда швидко вскочила в свою каюту і зачинила двері. Лише вона посунула засув, як Антон з усієї сили наліг на двері. Люда пройшла до ліжка і в розпачі впала на нього.
На місце, де сталася аварія підводного човна, "Буревісник" прийшов уночі. З Лебединого острова взяли батони з гелієм, частину балонів з уже виготовленою газовою сумішшю для водолазів, а також запросили професора Ананьєва і двох молодих хіміків, які мусили на борту есмінця далі виготовляти цю суміш.
Мусили зачекати світанку, щоб при денному світлі виявити нафтові плями на воді і вже по них точніше визначити місцезнаходження човна.
Численні досліди над диханням водолазів показали, що під великим зовнішнім тиском людина, дихаючи гелійовим повітрям із зменшеною кількістю кисню, почуває себе значно краще, ніж коли дихає звичайним повітрям. До того ж вона може пробути на значних глибинах довше і не так легко піддається кесонній хворобі, особливо її важким формам.
Перед ранком прийшов "Пенай" з додатковою партією епропівців, з водолазним катером, кесонною камерою та різним водолазним устаткуванням. "Пенай" спинився поблизу есмінця, і негайно шлюпка з червонофлотцями протягла від корабля до пароплава телефонний провід. Капітан пароплава повідомив, що з ним є підводний металошукач.
Вирішили, не дожидаючись дня, почати обслідування морського дна з допомогою металошукача. Першим розвідувачем став Варивода (водолазний старшина).
В цей час на місце водолазних робіт прибуває "Колумб".
Вариводу спустили на дно. Водолаз почував себе непогано й охоче дихав повітрям з гелієм. З шістдесятиметрової глибини спускати стали повільніше. Ті, хто спускав, боялися, щоб водолаз не вдарився об грунт. На цій глибині було дуже темно. Довелося засвітити ліхтар і пробивати маленьким прожектором товщу води метрів на два. Після того пішов уперед.
Варивода знайшов човен. Водолаз почав постукувати молотком по стінах, щоб дізнатися, чи є там хтось живий. Ніхто не відзивався. Водолаз стояв під затопленою бойовою рубкою, збираючись подати сигнал, щоб підіймали нагору, коли йому здалося, ніби чує кволе дзвякання об стальну стіну човна. Не повірив сам собі, проте прислухався. З човна виразно чулося постукування. Там ще залишився хтось живий.
Водолаз вистукав азбукою Морзе запитання, у відповідь одержав кілька слів, з яких розібрав лише одно: "швидше".
Трофімов наказав Вариводі підніматися.
На "Буревіснику" та й на "Пенаї" чимало хвилювалися, поки Варивода обслідував свою знахідку. Нарешті, коли сповістив, що почув довгождану відповідь, хвилювання зросло неймовірно.
Коли переконалися, що в човні ще залишився хтось живий, інженер попросив начальника експедиції вислухати його план: на "Пенаї" є декомпресаційна камера, яка служить для лікування водолазів, коли вони слабують на кесонну хворобу. Під водою водолази спрямують камеру до підводного човна, прикріплять її електрозваркою. Водолаз у камері електропилкою розпиляє отвір у човні і тим самим пустить туди свіжого повітря. Тільки таким способом можна врятувати людей, коли вони проживуть там ще кілька годин.
Трофімов погодився. Протягом двох годин готували камеру для спуску. Військовий лікар з есмінця добирав ліки та потрібний інструмент. Варивода хотів спуститися знову, хоч уже пірнав. Після короткої поради з інженером та лікарем, командир "Буревісника" погодився на пропозицію Вариводи. Тим часом на дні вже працювало два водолази, готуючи місце для приварювання камери до човна.
Декомпресаційну камеру спустили на дно. На глибині вісімдесяти п'яти метрів почалося електрозварювання. Зачинені в камері готувалися до своєї роботи.
Стінку камери просвердлили дуже легко, але не так було з човном. Міцна сталь просвердлювалась повільно. Минуло декілька годин. На поверхні моря заходила ніч, коли Варивода сповістив, що переходить у підводний човен.
Варивода знайшов божевільного Антона і приголомшив його. Згодом водолаз повідомив, що в посту центрального управління знайшов трупи, двері в командирську каюту замкнені зсередини, і він буде електросвердлом пробивати діру і дивитися, що там є.
Повідомлення про живого пірата на есмінці сприйняли з цікавістю, але всі думали про ту, що писала записку, вкладену в аварійний буй.
Трофімов покликав професора Ананьєва поговорити. Комісар узяв його під руку і провів за командиром. Вони увійшли в маленьку каюту. Командир сказав Ананьєву, що зараз на поверхню підіймуть декомпресаційну камеру, там є Люда у важкому стані.
Та тут прибігли і сказали, що обірвався трос, що з'єднував камеру з понтонами. Заклекотіла вода, камеру підкинуло в повітрі аж над поверхнею моря. Вона ще раз, на секунду, поринула і спливла біля "Пеная". Марко кинув телефонну трубку, стрибнув за борт і поплив до шлюпки з "Пеная", що стояла біля камери. Марко підплив тоді, коли моряки дверцята вже зняли, і під світлом ліхтарів він вскочив у камеру. Спереду схилився лікар і тримався за голову, поруч нього сидів божевільний, далі стояв на колінах Варивода і потирав чоло. А між ними лежала непорушна Люда
Стислий скорочений переказ по главам, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Епілог
Почалася весна. В море вийшли рибальські шаланди.
В Соколину бухту все частіш приходили пароплави і вивантажували будівельні матеріали. Поблизу хатини рибного інспектора ставили тимчасову пристань. Починалися роботи по прокладанню вузькоколійної залізниці до Торіанітового горба.
Наприкінці одного з тих днів напроти лебедино-острівського маяка кинула якір шхуна "Колумб". З шхуни спустили каючок, і він швидко наблизився до берега. Приплив Стах Очерет, який привіз листа від Марка. В листі йшлося про те, що Марко достроково склав усі іспити на "відмінно" і на паруснику "Відвага" виходить в учбове плавання навколо світу. Марко ще згадав Люду і Ясю. Люда видужала, наздоганяє пропущене. Яся вступила на робітфак при технікумі і мріє стати першою дівчиною-командиром підводного човна. Анч та його помічник у всьому призналися.
Стах Очерет розповів про рибальські новини, попрощався і повернувся до шхуни. Заходив вечір. Пахло весною і морем. З Африки на батьківщину поверталися лебеді. Навколо маяка й хатини панувала тиша. Вночі старий Махтей прокинувся. На ліжку сидів Грицько. Він теж не спав і сказав, що виросте і стане командиром бойового корабля, як дядько капітан-лейтенант.
Стислий скорочений переказ по главам, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.