Командир запитав, чому сьогодні ранком Марко з дівчатами опинилися в бухті і куди пливли. Марко мовчав. Анч привів матроса, який напав на Марка. Але хлопець захистив себе. Тоді Анч вдарив Марка кастетом по голові. Юнга опритомнів, сидячи в кріслі. Його знову допитували. Марко не хотів говорити, але мусив, бо боявся за дівчат. Він розповів, що зранку віз рибу з "Колумба" на "Буревісник". Марко збрехав про професора, який, нібито, відмовився від свого задуму, бо торіаніту на острові дуже мало. Питали ще, чи командир на "Буревіснику" Трофімов. Маркові дали план Лузанського порту і сказали відмітити важливі оборонні місця. Хлопець бачив, що ряд важливіших об'єктів у плані відмічено не було. Хлопець попросив олівець і почав робити в плані поправки та різні позначки.
Допит тривав довго. Марко відповідав на всі запитання досить докладно й, очевидно, задовільно, бо більше йому не закидали, що він бреше, і не вдавалися до погроз. Анч привів Люду і її теж почали допитувати. Але вона сказала, що на "Буревіснику" зараз командир не Трофімов, вона брехала. Марко крикнув на неї "зрадниця". Юнгу відразу ж "присадили".
Люда і Марко задумали небезпечну гру. Анч вивів Люду, а командир почав лаяти Марка. Хлопець не розумів нічого. Раптом підводний човен сів на дно.
Анч повернувся із Ясею, яка прибрала вид похмурою, відлюдної, небалакучої Знайди. Анч пробував зацікавити її фотографією, яку зробив їй ще раніше, коли жив у Ковальчука. Але дівчина мовчала. Анч намірився вдарити кастетом. Ту ж мить Марко, що стежив за ним, схопився із стільця й сунув свою руку між кастетом і головою дівчинки. Кастет з силою ударив по руці, збивши її до крові. Удар по голові дівчинки було зм'якшено, але Марко від болю знову впав на стілець. Анч розлютився.
Марка було вкритого синяками, ранами, всього заюшеного власною кров'ю. Його кинули у комірчину, туди ж привели Ясю. В комірчині вона теж мовчала і не відповідала на запитання Марка.
В кабінеті допитували Люду. Марко не знав про це напевне, але догадувався і думав, як то вона здійснюватиме свій сміливий план. Після допиту кинули до Марка і Ясі Люду.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
XII. "Буревісник" іде в розвідку
Командир "Буревісника" отримує телеграму від начальника штабу флотилії. У телеграмі йдеться, що їхніх підводних човнів в районі Лебединого острова нема. Тому потрібно вийти в розвідку, залишивши біля бухти патрульну шлюпку.
Есмінець вийшов у розвідку. Наближався вечір. Бариль бачив підозрілу пляму, яку він визнав за підводний човен, кілометрів приблизно за двадцять на південь від острова. Приблизно було визначено можливі місця знаходження човна. Трофімов наказав слухачам на гідрофонах бути уважними, адже вони вловлюють на значній віддалі різні шуми і звуки в морі. Ці прилади дуже точні.
Лише раз слухачі почули звуки, схожі на роботу гвинтів підводного човна. Як тільки про це сповістили командира, він наказав спинити машини. В машинному відділі все стихло. Корабель рухався за інерцією. І майже в ту мить слухачі перестали чути звуки, які здавалися їм характерними для підводного човна. Тільки один запевняв, що він після того секунд десять вловлював ледве чутний шум від обертів гвинта.
Ще раз пізно вночі гідрофони вловили віддалений вибух, і більше ніякі звуки не викликали жодних підозрінь. "Буревісник" повернувся.
XIII. Прощальний лист
Люда, Марко і Яся сиділи у тісному приміщенні. Марко боявся, чи не підслухують їх, тому називав Люду зрадницею і продовжував гру, розпочату в каюті командира підводного човна. Яся не знала, в чому річ, і тому здивовано позирала то на Люду, то на Марка, не наважуючись що-небудь сказати.
Марко взяв Люду за лікоть і міцно стиснув. Потім потис кілька разів усією рукою, а після цього лише великим пальцем. Вона не розуміла, в чім річ. Потискування продовжувалось. Марко розмовляв азбукою Морзе. Так ніхто їх не почує й не побачить. Марко розказував, як допитували його та Ясю, і побоювався, що їх можуть не лише підслухувати, але якимось непомітним способом підглядати. Після розмови на азбуці Морзе Марко і Люда вдали, що сваряться.
Знайда, спостерігаючи їхню сварку, все це сприймала серйозно. Вона схопилася й обняла Марка, щоб не дати йому вдарити Люду. Люда повернулась головою до стінки і закричала не своїм голосом. Ту ж мить з'явився Анч. За ним стояв той самий матрос, що вартував у коридорі Марка. Люда повернулася до них обличчям, обмазаним кров'ю. Перед тим вона так стукнулась носом об стінку, що виступила кров. Анч, вилаявши Марка, забрав дівчину з собою.
Знову зачинилися двері, і юнга з Ясею залишились самі.
Згодом матрос приніс Маркові і Знайді їжу. Матрос приніс Маркові кілька маленьких аркушиків паперу та коротенький уламок олівця. На одному з цих аркушів було написано, що матрос співчуває, Марко чекає смерть, але може написати прощального листа батькам.
Марко поспішно написав лист, в якому просто попрощався зі всіма за себе і за Ясю. Потім написав адрес, скрутив листа в тоненьку трубочку і разом з олівцем поклав назад під серветку, на якій була тарілка. Записку матроса він проковтнув.
Матрос забрав тарілки та підставку з хлібом і пішов, виносячи захований під серветкою лист. Анч сказав, що години Марка і Знайди лічені.
XIV. Люда просить пробачення
Кінець дня Люда провела в малесенькій каюті з однією койкою. Туди її привів Анч. Він обурювався з Маркової поведінки, обіцяв його жорстоко покарати, заспокоював дівчину і запевняв, що він і командир корабля зроблять усе, аби вона як слід відпочила і взагалі почувала себе якнайкраще.
Люді не спалось. Вона думала про те, що буде далі. Дівчина заснула, а коли прокинулася, їй принесли поїсти. Вона поїла, щоб мати сили. Згодом знову заснула, а потім її збудив матрос і знаками наказав іти за ним. Люда ще встигла непомітно взяти одну спущену гумову подушку і сховати під плаття.
Її привели до командира корабля. І там Анч сказав, що вона може написати батькові листа, щоб він негайно приїхав у Лузани, бо на острові буде смертельно небезпечно. Люда розуміла все, про що іноземною мовою говорили командир і Анч. Зокрема, командир сказав викинути Марка і Ясю за борт, так само, як нового інспектора і Тимоша. Люда стримувала себе, щоб не закричати. Анч на прохання Люди влаштовує їй останню зустріч з Ясею.
XV. Синій пакет
Анч завів Марка до командирської каюти. В ній командира не застали. Він вийшов у рубку. Анч сів у командирове крісло і розповідає, як топив нового інспектора і Тимоша, котрий відірвав один ґудзик з кітеля Анча. Раптом човен сіпнуло. Анч піднявся з свого місця, підійшов до напіввідчинених дверей і, повернувшись до Марка спиною, когось про щось питав. Виявилося, що командир раптово зупинив підводний човен, бо стривожився повідомленням своїх слухачів на гідрофонах. Вони спостерігали шуми пароплава з сильною машиною і дуже швидким рухом. Командир вирішив лежати на дні й переждати деякий час, спостерігаючи шуми з допомогою гідрофонів. Човен заліг на глибині.
Поки Анч розмовляв з тими, хто перебував у центральному посту управління, Марко оглядався на всі боки, шукаючи якогось порятунку. Він побачив на столі конверт з паперами і сховав його собі під сорочку.
Анч повернувся до полоненого і востаннє запропонував Маркові дати правдиві відповіді на їхні запитання. Командир прийшов і показав Маркові його прощального листа. Хлопець зрозумів, що той матрос був просто провокатором.
XVI. Постріл з торпедою
Командир підводного човна сказав Анчу, що до них пливе корабель, можливо, військовий, міноносець, тобто найстрашніший ворог. Тому треба тихо сидіти на глибині. Але пароплав пройшов і пішов кудись далі. Піратський підводний човен спокійно лежав на дні, ждучи, коли зовсім зникнуть шуми.
Далеко серед моря бовтався пароплав-база для обслуговування підводного човна. Він часто міняв пофарбування і назву. За одними документами він ішов у порти Радянського Союзу, а за другими, навпаки, йшов звідтіля. І ті, і другі документи були фальшиві і заздалегідь виготовлені. Фактично завданням цього пароплава було служити передавальним пунктом між піратським підводним човном і його метрополією. Пароплав мусив також зустрічатися на морі вночі з човном і передавати йому потрібні запаси пального, води, харчів або забирати здобич, награбовану внаслідок піратських диверсійно-шпигунських дій проти інших держав.
Командирові підводного човна передали повідомлення, що до Лебединого острова на пароплаві "Антопулос" з США везуть устаткування і необхідно терміново вжити найенергійніших заходів.
Через сім хвилин підводний човен "невідомої" національності ішов повним ходом, доганяючи грецький пароплав "Антопулос". Радист грек продовжував свою роботу і залишав у повітрі невидимий, але вловлюваний радистом-піратом слід. Підводний човен готував торпеду для пароплава.
Підводний човен наздоганяв грецький пароплав, на якому не чули, як наближалась до них смертельна небезпека.
Ніким не помічений човен описав півколо, обходячи пароплав. Командир наказав очистити палубу і приготуватися до занурювання, а радистові стежити, чи посилатиме "Антопулос" після вибуху SOS. Підводний човен вистрілив. Торпеду випущено твердою рукою, що керувалася влучним оком, але наче навмисне, майже одночасно з пострілом, пароплав з якихось причин сповільнив хід. Можливо, забалакались кочегари, і зменшився тиск пари в котлах, можливо, щось інше гранилось у машині, але саме через це сповільнення ходу торпеда пройшла перед самим носом "Антопулоса", не зачепивши його. З уст офіцерів-піратів зірвалися лайка і прокльони, їх заспокоїло те, що на пароплаві торпеди не помітили. Торпеда завернула і метнулася по спіралі. Гримнув могутній вибух, колосальний стовп води упав на пароплав, збиваючи з ніг людей, змиваючи за борт погано прикріплені вантажі, заливаючи внутрішні приміщення. Пароплав здригнувся так, що головна машина зрушилась з місця, і почав осідати в воду. Зовні і всередині погасли всі вогні, почулись крики і зойки людей.
XVII. Потоплення полонених
Марко і Яся сиділи мовчки одне проти одного. Це була ніч перед стратою.