Протиотруту від цієї жахливої епідемії винайшла наша бабуся, але річ у тім, що тепер вона потрапила в полон до синьомордів.
Молода пані Соломія не могла допомогти бабусі, бо за законами часопростору людина не може зустрітися сама з собою в іншому часі. Тоді відбуваються непоправні зміни у Всесвіті. Я думав, що через таку зустріч, таку дрібницю нічого не станеться, але тато сказав: "У Всесвіті дрібниць не буває, запам'ятай це!".
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Розділ 22. Зброя проти комахожерів
Тато радив поводитися тихо, бо у синьомордів надзвичайно тонкий слух. До того ж вони вміють перехоплювати людські думки на відстані. Це дуже давня войовнича цивілізація. І вони мають багатий досвід у захопленні нових планет. Зброї проти них практично не існує. А мама додала, що сім тисяч років тому Земля вже зазнала нашестя блакитних жаб. І сталося це у давньому Єгипті. Врешті єгипетські вчені знайшли засіб, як боротися із синьомордами, та було запізно. Хоча космічні хижаки втекли з нашої планети, та все ж перед тим устигли знищити всю рослинність у цій колись квітучій долині. Все засипав пісок.
Батькам залишалося розшифрувати тільки один знак. Я сказав, що зброя є, це мухи, поївши яких, синьоморди сплять. Батьки перезирнулися, а тоді схопили мене в обійми і тихенько, щоб не почули хижі чужопланетяни, крикнули: "Врятовані!"
Розділ 23. Жук і Заєць втрачають надію
Мама поманила мене рукою, ми зайшли у добре обладнану наукову лабораторію. Там були Жук і Заєць. Сюди їх доправила бабуся Соломія на часольоті. На жаль, то був її останній політ. Коли вона повернулася додому, її вже підстерігали синьоморди.
Тато повів нас усіх за собою вгору. Водночас він заглядав у розгорнутий папірус, що тримав перед очима. У папірусі якраз ішлося про те, як врятувати планету. На папері я побачив малюнок, який нагадував… звичайнісіньку муху! Точнісінько такий значок був і на стіні! Щойно тато торкнувся вирізьбленої на стіні комахи, як на кам'яній поверхні утворилася ніша. У ній був дивний предмет: металеве півколо з маленькою пластинкою посередині, схожою на тонкий язичок. Це була дримба.
Розділ 24. Космічні загарбники прибувають
Зненацька підлога під нашими ногами почала вібрувати. Була рівно третя годину ночі. Загарбники прибували.
Тато почав грати на дримбі і рушив по вузеньких східцях догори. Ми опинилися біля невеличкого металевого люка. Тато на хвильку урвав гру на дримбі й звичним рухом розчахнув люк. Ми побачили космічні кораблі прибульців: гігантські прозорі капсули, що зависли над пірамідою. З кожної капсули струменів потужний сніп світла, спрямований на зрізану верхівку піраміди. Світло падало на нас, і Заєць сказав, що почувається, як на арені цирку, і раптом підстрибнув і зробив у повітрі сальто-мортале.
Розділ 25. А тато грає на дримбі
Найспокійніше, здається, почувався мій тато. Він продовжував вигравати на дримбі. До цих звуків почали долучатися десятки, сотні, тисячі інших. До нашої піраміди наближалися хмари оскаженілих комах: комарі, мухи, ґедзі. На піраміду почали здиратися синьоморді любителі комах. Ми їх не цікавила. Їх цікавила пожива. Цілі зграї прибульців з радісним кумканням почали зістрибувати на пісок, на ходу ловлячи комах. Це було схоже на масовий сказ. Зараз небезпечних космічних окупантів можна було брати голими руками.
Розділ 26. Я розмовляю мовою синьомордів
На спині у кожного прибульця висів апарат із широким дулом і прилаштованим до нього балоном. Там був газ, який паралізував будь-яку живу істоту. А самі синьоморди були не чутливі до жодної отрути. Вони самі можуть отруїти кого завгодно. Особливо небезпечний вірус, що його розносять ці космічні хижаки, – вірус страху.
Ропухи наїлися, лежали на піску й голосно хропли. Мама сказала, що треба швидше їх знешкодити, бо тато вічно грати на дримбі не зможе. Я показав на мого давнього знайомого синьоморда, що лежав, розкинувши лапи, посеред майданчика. Нападника легко було впізнати, адже після того, як він гнався за мною на екскаваторі й перекинувся, на лобі в ненажери вискочила велика синя ґуля. Я підійшов до нього і поторсав. Тої ж миті в голові у мене залунало: "Як смачно! Як поживно! Земні комахи – найкращі в усій галактиці!.. А стару чаклунку ми гарненько заховали. Зовсім поруч з її будинком. Ги-ги. Її тепер ніхто й ніколи не знайде. Та й шукати буде нікому. Наш десант окупує всю цю планету".
Я отямився лише тоді, коли тато сильно струсонув мене за плечі. Виявляється, я настільки перейнявся думками синьомордого чужинця, що почав свистіти, кумкати й клацати язиком.
Оговтавшись, я в кількох словах переповів усе, про що довідався.
Розділ 27. Пірамідосерфінг
Для того, щоб швидко й безпечно спуститися з піраміди, потрібні були лише легенькі пластикові санчата. Ми мали з'їхали з піраміди, як зі снігової гірки. Спершу треба було транспортувати причмелених комахожерів, і ми заходилися прив'язувати синьомордів спеціальними ременями до санчат.
Тато взяв прибульця з ґулею. Ми успішно спустилися на землю. Нашестя синьомордів справило на Жука гнітюче враження. Мені навіть почало здаватися, що до нього повертається страх. Певно, оті вправи, за допомогою яких хлопці лікувалися від переляку, потроху втрачали силу.
Космічні прибульці впали у такий глибокий транс, що й не думали прокидатися. А на нас попереду чекала тяжка робота: треба було придумати, як знешкодити синьомордів, щоб вони не могли накоїти лиха, поки ми шукатимемо бабусю Солю.
Розділ 28. Нехай синьоморди посплять
Тато запропонував заблокувати синьомордих за допомогою часольота. Виявилося, що часоліт має різні властивості і безліч програм. Про це тато дізнався, коли був ще мого віку. Усі представники роду Джур втаємничені у прадавні секрети характерництва. А бабуся Соломія змогла поєднати чудодійні сили наших пращурів із найсучаснішими науковими здобутками. І замаскувала свій універсальний прилад у старому "Запорожці".
Я сказав, що часоліт трохи помиляється, бо закинув мене на один день вперед. Тато за це не переживав: піраміда діяла як потужний підзарядний пристрій. Тато швидко вивів "Запорожець" із піраміди, старомодні фари автомобіля почали випромінювати дивне зеленкувате сяйво. Зелені промені "заблокували істот", вони навіть затихли і не хропіли.
Розділ 29. Ми вистежуємо викрадачів
Тато намагався якнайточніше запрограмувати у часольоті необхідний час і місце: той момент, коли я пішов у школу, а бабуся була вдома. Через деякий час ми опинилися під старою грушею у дворі мого будинку. Двері під'їзду відчинилися навстіж, і з них вийшов… Сашко Смик, за ним вийшло кілька людей, вбраних у чорні старомодні пальта й крислаті капелюхи. Разом з ними йшла наша бабуся, яка навіть не пручалася. Вони завели бабусю в будку, де лагодять взуття.
Розділ 30. Куди веде провалля
Ми стежили за викрадачами. Будка виявилась порожньою. Тато припустив, що синьоморди за зомбували Сашка. Тато відчинив шафу, в якій купою було навалене старе взуття, легко відсунув його, і ми побачили глибокий колодязь, дна якого не було видно. Ми усі отримали від батьків стінолази, за допомогою яких спустилися у безвість.
Розділ 31. Начувайся, зраднику!
Я спускався по стіні останнім, і коли глянув донизу й освітив своїх супутників ліхтариком, наша група видалася мені родиною велетенських павуків. Раптом звідкись із глибини колодязя спершу почулося тихеньке гудіння, а тоді я побачив, що по стіні піднімається маленький вагончик. На протилежній стіні був трос. Ми вимкнули ліхтарики, бо повз нас промчав вагончик, в якому сиділи замасковані під людей синьоморди і мій підступний сусід Сашко Смик. Бабусю вони залишили десь тут. Ми переживали, щоб бабусі не впорснули вірус страху, бо, крім неї, формули протиотрути не знає ніхто.
Розділ 32. Ми виконуємо акробатичні номери
Нарешті ми спустилися на дно глибочезного колодязя. Води в ньому майже не було. Перед нами височіла щільно зачинена брама. Для того, щоб вхід відчинився, до брами треба було прикласти… жаб'ячу лапу. Виявилось, що прибульці розташували сигналізацію лише на рівні людського зросту. Тому Заєць придумав стати на плечі один одному, високо вгорі прорізати отвір на брамі, пролізти всередину й відчинити ворота. Я був найвищий і найміцніший, тому виконував роль підпори. Мені на плечі став Жук, а легенький і гнучкий Заєць спритно здерся нагору по наших плечах. Нам вдалося виконати план: за кілька секунд сигналізація вимкнулася, зображення жаб'ячої лапи на брамі перестало світитися і половинки масивних воріт прочинилися, впускаючи нас досередини.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Розділ 33. Бабуся Соля дає нам інструкції
На маленькому дерев'яному ослінчику сиділа бабуся Соля, обмотана слизькою гидотою так, що не могла поворухнутися. Тато кинувся вперед, щоб звільнити бабусю, але вона крикнула, щоб ми не рухалися, бо істоти влаштували спеціальні пастки, а ще сказала, що нам треба якнайшвидше повертатися у завтрашній день.
Бабуся сказала, що у неї в лівій кишені фартуха лежить маленька полотняна торбинка. Її треба взяти і вертатися в пустелю. Насіння з торбинки треба розвіяти по вітру. Тато нахилився до бабусі й витягнув з кишені фартуха полотняну торбинку.
За дві хвилини синьоморди мали повернутися. Ми змушені були покинути бабусю. Вона втомлено заплющила очі й почала тихо мугикати свою улюблену пісню: "Ой чий то кінь стоїть, що сива гривонька…". Ми вже бігли до виходу, коли я почув, що пісня дивним чином зазвучала інакше й бабуся Соля заспівала чистісінькою англійською мовою: "We all live in the yellow submarine". Подумки я переклав ці слова приблизно так: "Ми геть усі: люди, звірі, риби, птахи й комахи, а також трави, квіти й дерева – живемо на спільному для земних істот жовтому підводному човні". В цю мить мені хотілося почути саме таку пісню.
Розділ 34. Як діє антижаб
Ми стояли на усіченій верхівці піраміди. Позаду був часовий стрибок з нашого подвір'я до пустелі у ранній ранок нинішнього дня. Тато витяг з кишені полотняну торбинку, дочекався сильного пориву вітру, розв'язав мотузочок і почав висипати насінини – ніби сіяв у повітрі.