Лев Толстой — Анна Кареніна (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Сторінка 9 з 15

Це боляче вразило Вронського, як і несподівана зміна у настрої Анни після приїзду до Петербурга. Здавалося, щось мучить її, але зовсім не ставлення до неї світу, яке так отруювало життя Вронському. Анну турбувало тепер тільки побачення з сином, вона відчувала, що Вронський ніколи не зможе зрозуміти її страждання, за це вона боялася зненавидіти його, тому нічого не говорила, а шукала шляхів побачитись і поговорити з сином. Вона вирішила, що у день народження сина вона просто поїде у дім чоловіка і зробить все, аби побачити сина, розбити стіну обману, якою вони загородили його від неї. Анна розрахувала приїхати так рано, щоб Каренін ще не вставав, і хоча б деякий час побути з сином наодинці.

Старий швейцар спочатку здивувався ранньому візиту, бо не впізнав її, а впізнавши, сам кинувся провести до кімнати Серьожі, у яку його перевели вже після від'їзду матері. Анна увійшла до кімнати, коли Серьожа тільки-но прокинувся, і він не одразу зрозумів, що вона не сниться йому, а зрозумівши, зрадів до нестями. Анна впізнавала і не впізнавала сина, він змінився, але це був її Серьожа, вона плакала і сміялась водночас. Тим часом у домі стався переполох, вся прислуга вже знала, що приїхала пані, і треба було щось робити, щоб Олексій Олександрович не зустрів її, бо саме наближався час його візиту в дитячу кімнату. Старенька мамка, яка прийшла поздоровити свого улюбленця з днем народження, кинулась до дитячої попередити Анну. Втім, вона й сама вже відчувала, що час іти, але не могла встати, не могла поворухнутися, їй стільки треба було сказати синові, однак слова не йшли на думку. Коли увійшла мамка і щось тихо сказала Анні, обличчя її змінилося, на ньому Серьожа прочитав страх і сором, яких він не міг зрозуміти, але відчув, що, запитавши її про це, завдасть їй ще більшого болю. Він тільки пригорнувся до матері і прошепотів, що батько прийде ще не скоро. Анна зрозуміла, що Серьожу мучить, як йому ставитися до батька. Вона сказала, що батько кращий і добріший за неї, що Серьожа розсудить, коли виросте. Але хлопчик відчайдушно вхопився за її плечі, намагаючись не відпустити, Анна встала, коли почула кроки Кареніна. Серьожа впав на ліжко і заплакав. Побачивши Анну, яка вийшла з дверей, Каренін зупинився і опустив голову. Вона так і не встигла дістати й віддати Серьожі іграшки, які ще вчора з такою любов'ю й сумом вибирала для нього.

Побачення з сином вразило Анну. Повернувшись до готелю, вона довго не могла зрозуміти, чому вона тут. Анна відчула цілковиту самотність, вона нічого не хотіла, ні про що не могла думати. Принесли її маленьку дочку, Анна побавилася трохи з нею, але не відчула у своєму серці і частки тієї любові, яку відчувала до сина. Вона віддала дівчинку годувальниці і сіла перебирати картки Серьожі. Серед цих карток була і картка Вронського. Тільки подивившись на неї, Анна вперше за цей день згадала про нього і послала до нього просити, щоб прийшов. Подумки Анна дорікала йому, що він залишив її на самоті з її стражданнями, забувши, що сама нічого не говорила про побачення з сином. Зараз вона хотіла переконатися у його коханні до неї, придумувала слова, якими розповість все, що в неї на серці. Але Вронський повідомив, що в нього гості, і запитував, чи може він прийти до неї з князем Яшвіним. Анні здалося, що Вронський уникає побачення наодинці. Вона довго чепурилася, наче він, розлюбивши її, міг знову закохатися, якщо на ній буде сукня, що особливо личить їй.

Коли Анна вийшла у вітальню, Вронський розглядав картки її сина, а Яшвін уважно оглянув її. Анна жваво розмовляла з Яшвіним і навіть запросила його на обід. Вронський пішов у своїх справах і, коли повернувся на обід, не застав Анну в готелі. Це збентежило його, він відчував, що з Анною щось діється, але не міг зрозуміти її поведінки. Анна повернулася у супроводі своєї тітки, старої княжни Облонської, яка мала погану репутацію. Обід був уже накритий, коли з'явився Тушкевич з дорученням від Бетсі. Вона запрошувала Анну до себе саме в той час, коли нікого в неї не буде. Анна, здавалося, не помітила цього, але сказала, що саме в призначений час вона не зможе приїхати. Тушкевич запропонував Анні дістати ложу в театрі, де в той день збиралося все вишукане товариство. Анна вирішила їхати до театру, хоч Вронський намагався зупинити її, вперше відчувши досаду через те, що Анна, здавалося, не розуміє свого становища у суспільстві. Він просив її не їхати, натякаючи, що це може завдати їй болю, а товариство княжни Облонської тільки підкреслить її падіння, але відверто говорити про це Вронський не міг. Анна ж з веселою злістю заявила, що ні про що не шкодує і що для неї важливе лише те, чи люблять вони одне одного. Коли Анна поїхала, Вронський подумки пройшов той шлях, що й вона: він наче бачив, як вона знімає шубу, як входить до залу, як привернулися до неї нищівні погляди. Йому стало ніяково, що він покинув її у таку хвилину, і прикро від того, що вона змушує його переживати такі почуття, тому він теж поїхав до театру.

Вронський не зайшов у ложу до Анни, а спостерігав за нею на відстані. Він бачив, що між Анною і дамою, що займала сусідню ложу, щось сталося, бо та встала і пішла геть, а Анна удавала, що нічого не помічає. Варя, дружина брата, розповіла Вронському, що ця дама сказала Анні щось образливе. Вронський кинувся до Анни, яка зауважила, що він пропустив кращу арію, і не схотіла більше з ним говорити. У наступному акті Вронський побачив, що Анни в ложі немає. Він кинувся додому і знайшов її у відчаї. Йому було шкода її і водночас досадно. Він переконував її у своєму коханні, бо бачив, що тільки це може її заспокоїти, хоча слова його були такі заяложені, що соромно було навіть вимовляти їх, але від цих слів Анна заспокоїлась. Другого дня, помирившись, вони поїхали до села.

ЧАСТИНА ШОСТА

Дар'я Олександрівна приїхала на літо з дітьми до сестри Кіті Левіної. Степан Аркадійович був цьому радий, бо дім у їхньому маєтку зовсім розвалився, сам же Облонський залишився у Москві, тільки інколи приїжджав у село на день чи два. Крім Облонських, у Левіних гостювали Мати Кіті, яка не могла залишити дочку "в такому стані", Варенька, курортна приятелька Кіті, яка виконала свою обіцянку приїхати до заміжньої Кіті, брат Левіна Сергій Іванович. Майже всі кімнати просторого дому Левіна були зайняті, і Кіті зазнала чимало господарського клопоту. Левіну було трохи жаль їхніх вечорів удвох, проте він радо спостерігав, як усе це подобається дружині, і терпів.

Одного разу, коли всі жваво обговорювали, куди піти по гриби, Варенька також збиралася з дітьми, Сергій Іванович, брат Левіна, висловив бажання теж піти з ними. Доллі і Кіті обмінялись миттєвими поглядами: їм здавалося, що Сергій Іванович закоханий у Вареньку і сьогодні збирається освідчитись. Після обіду, коли жінки залишились на терасі, між ними пішли розмови про можливий шлюб Кознишева і Вареньки, потім пригадали, як їм освідчувались. Згадали Вронського, його залицяння до Кіті. Доллі сказала, як щасливо вийшло для Кіті те, що тоді приїхала Анна, і як нещасливо для самої Анни. Стара княгиня назвала Анну паскудною жінкою, бо не могла простити їй, що Кіті вийшла заміж не за Вронського.

Сергію Івановичу дуже подобалась Варенька, він милувався тим, як вона в оточенні дітей збирала гриби. Він помітив її радісну і схвильовану посмішку. Але він вирішив не піддаватися миттєвому настрою, а все обдумати, і усамітнився в лісі. Кознишев довго розмірковував, пригадував почуття, які пережив у ранній молодості, і порівнював їх із тим, що відчував тепер. Зваживши все, він вирішив освідчитись, адже в цій дівчині він побачив усі ті якості, яких не бачив у інших: вона була мила, розумна, не зіпсована світом, хоч і добре знала його і вміла триматися серед таких людей, однак не прагнула світських розваг, до того ж вона — це було очевидно — була до нього схильна, він це бачив. Щоправда, його дещо спиняла думка про свій вік, проте він згадав, як вона говорила, що в Європі чоловіки років сорока ще вважають себе парубками. Він уже подумки повторював слова, які хотів їй сказати, коли підійшов до неї і дітей. Дівчина відчула, що це вирішальна хвилина, що не треба зараз говорити про щось, що не стосується їхніх стосунків, але наче мимоволі вона почала говорити про гриби. Йому було досадно. Вони помовчали кілька хвилин і знову відчули, що треба говорити або тепер, або ніколи. Серце Вареньки калатало у грудях: бути дружиною такого чоловіка, як Сергій Іванович, та ще й після її приниженого становища у мадам Шталь, було справжнім щастям, до того ж Варенька була переконана, що закохана в нього. Сергій Іванович повторював про себе слова, які він придумав для освідчення, але несподівано для себе теж заговорив про гриби. Після цих слів і він, і вона зрозуміли, що освідчення не буде. Кіті, яка з Левіним пішла назустріч грибникам, щойно глянувши на обличчя Вареньки і Сергія Івановича, зрозуміла, що її надія на шлюб між ними не здійсниться.

Цього ж вечора чекали приїзду Степана Аркадійовича та батька Кіті, старого князя Щербацького. Але Стіва привіз із собою Василька Весловського, далекого родича Щербацьких, світського молодика, який скрізь почувався як удома. Левіну було досадно, що приїхав цей чужий і зайвий чоловік. Настрій його ще більш погіршився, коли він побачив, як Весловський галантно цілує руку Кіті. Всі гості здавалися йому тепер страшенно неприємними. Коли він бачив, як Облонський цілує руку своїй дружині, він думав про те, кого Стіва цілував цими губами ще вчора, про те, що Доллі не вірить коханню чоловіка, але радіє його приїзду. Йому не сподобалось, що мати Кіті, як до себе в дім, запрошувала Василька Весловського; неприємно вразило його, як дружньо вітався Сергій Іванович з Облонським, якого не поважав, йому здалося, що Варенька думає тільки про те, як вийти заміж, тому напускає на себе вигляд спокійної покірності. Але найбільше почуття прикрості викликала у нього Кіті, яка захопилася загальним настроєм веселощів.

Кіті побачила, що з чоловіком щось сталося, але не мала змоги поговорити з ним наодинці, бо він залишив товариство і пішов у контору. Після вечері було ще гірше, Левін не чув, як Весловський розповідав про свій візит до Анни, яка мешкала неподалік, у маєтку Вронського, але бачив, що розмова ця дуже хвилює Кіті, і через ревнощі розтлумачив це хвилювання по-своєму.

9 10 11 12 13 14 15

Інші твори Льва Толстого скорочено: