Божевільна дружина під час пожежі забралася на дах. Містер Рочестер проліз крізь слухове вікно на дах, хотів врятувати її, але вона стрибнула вниз і розбилася. Після того як місіс Рочестер кинулася вниз із зубців, почувся страшний тріск і все завалилося. Містера Рочестера витягли з-під руїн живого, але йому вибило одне око, покалічило руку, а згодом запалилося друге око, і він перестав бачити. Також Джейн дізналася, що містер Рочестер поселився у Ферндіні за тридцять миль. Там була повна глушина, а з господарем жили старий Джон із жінкою.
РОЗДІЛ XXXVII
Джейн негайно виїхала у Ферндін і прибула перед смерком. Це була справді-таки глушина. Вона розглядала двір, коли двері розчинилися і з них вийшла чиясь постать. То був містер Рочестер. Його постать була така ж струнка й міцна на вигляд, постава така ж рівна, але обличчя здавалося зневіреним і понурим. Джейн вирішила не підходити до нього поки що. Він випростав праву руку (ліву, скалічену, він тримав сховану на грудях) і, здавалось, хотів дотиком пізнати, що там довкола нього. Почався дощ, а він стояв, поки не вийшов Джон і порадив зайти досередини.
Згодом Джейн підійшла до дверей і постукала. Відчинила Джонова жінка і впізнала дівчину. Джейн пішла за нею до кухні, де був і Джон. Вона пояснила їм кількома словами, що сталося, і додала, що приїхала навідати містера Рочестера. Джейн сказала, що переночує тут, а потім сама понесла воду для містера Рочестера.
Вона побачила його біля каміна. Поруч лежав старий пес Пілот, який впізнав її. Джейн заговорила, і містер Рочестер не міг повірити, що це вона. Дівчина сказала, що більше ніколи не покине його, а він зрозумів, що це все не сон, а дійсність. Містер Рочестер показав скалічену руку, на якій не було пальців, на його чолі був шрам, правим оком він міг ледь бачити світло.
Зранку Джейн і містер Рочестер пішли на прогулянку. Закохані ділилися своїми думками, Джейн розповіла про своє життя за останній рік, про Сент Джона і його пропозицію. Містер Рочестер страждав, бо був сліпим і калікою, але він вирішив не відпускати свого щастя, тому заявив, що вони повинні негайно одружитися. Джейн погодилася. Вона дізналася, що в той самий день, коли почула голос містера Рочестера, він з розпукою думав про неї і з його уст вихопилися слова: "Джейн! Джейн! Джейн!". Після цих слів він почув її голос, який говорив, що йде. Джейн слухала розповідь містера Рочестера, але сама нічого не сказала. Збіг був надто дивний і нез'ясовний і надто сильно вразив її.
РОЗДІЛ XXXVIII
ЕПІЛОГ
Містер Рочестер і Джейн одружилися. На вінчанні були лише вони, священник і паламар. Джейн написала сестрам, і ті схвалили її крок. Сент Джон не відповів на листа зі звісткою про вінчання, але через шість місяців він написав Джейн стриманого, поважного листа. Відтоді вони листувалися. Джейн навідала Адель, у школі дівчинці було важко. Джейн вирішила стати знову її гувернанткою, та невдовзі побачила, що містер Рочестер потребує більше уваги. Тому для Адель вона знайшла школу з м'якшими правилами неподалік, часто навідувала дівчинку, а подеколи й забирала додому. Коли Адель закінчила школу, то стала для Джейн приємною й послужливою помічницею.
Минуло десять років. Джейн була щаслива. Протягом перших двох років подружнього життя містер Рочестер був сліпий. Одного ранку, наприкінці другого року, він повідомив, що починає бачити, щоправда, не дуже чітко. Він не міг довго читати й писати, проте вже міг знайти дорогу без поводатаря. Коли йому було подано на руки його первістка, то він побачив, що хлопчик дістав у спадок його очі, такі, які вони були колись, — великі, чорні, блискучі.
Діана й Мері Ріверс повиходили заміж, щороку вони навідують Джейн. Діанин чоловік – капітан флоту, чоловік Мері – священник. Що ж до Сент Джона Ріверса, то він неодружений.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу