Роббі не знав, що роботи. І раптом він надумав подзвонити до Кестера. Друг вислухав про все, що сталося, і пообіцяв знайти Жафе. Роббі повернувся до Пат і сказав лікареві, що Кестер знайде Жафе.
Раптом покликали, бо дзвонив телефон у сусідів. Лікар сам побіг до телефону. Але коли вернувся, сказав, що це дзвонив не Жафе, а якийсь Ленц: професор Жафе дав Ленцові вказівки, а він передав їх телефоном лікарю. А ще Ленц передав по телефону, що Кестер виїхав кілька хвилин тому з професором, і вони будуть за дві години. Лікар дуже сумнівався, що вони так швидко приїдуть, бо на дорогу треба понад три години. Та Роббі був впевнений, що Отто приїде за дві.
Пізніше Жафе розповів Роббі, як воно було. Кестер, відразу після дзвінка Роббі, узяв "Карла" і разом з Ленцом помчав до клініки Жафе. Чергова сестра висловила припущення, що професор пішов повечеряти. Вона назвала Кестеру кілька ресторанів, у яких міг бути Жафе. Кестер таки знайшов професора. Жафе миттю зрозумів, у чому справа. Він залишив свою вечерю і пішов з Кестером. Вони під'їхали до його квартири, щоб захопити з собою необхідні речі. Це був єдиний відтинок шляху, де Кестер, хоч їхав досить швидко, але не гнав так шалено, як пізніше. Він не хотів передчасно лякати професора. По дорозі Жафе спитав, де лежить Пат. Кестер назвав населений пункт кілометрів за 40 від міста, хоч їхати треба було 240, про що згодом Кестер сказав Жафе. "Карл" їхав на шаленій швидкості. Лікар скорчився за вузеньким вітровим склом. Кестер сунув йому свій шкіряний шолом. Був туман і дощ, будь-якої миті машина могла потрапити в аварію, але Кестер мчав до друга. І він таки приїхав за 2 години. Жафе побіг до Пат, а Отто намагався підтримати друга. Згодом Жафе вийшов і дав надію, що Пат житиме. Роббі заплакав, йому дозволили на мить зайти до дівчини.
Лікар лишився ночувати біля Пат, а Кестер і Роббі пішли ночувати у машину. Кестер сказав Роббі, що лікар любить Пат, бо казав, що лікував колись і її маму.
Зранку Роббі трохи вже підбадьорився, він думав, що з таким другом, як Кестер, вирве Пат з лабетів смерті. Жафе сказав, що з Пат усе добре, як тільки може бути в її стані. Поки покоївка мила у кімнаті Пат, лікар, Кестер і Роббі пили каву. Жафе жартував, що вдячний Кестеру: незважаючи на таку швидку їзду, він нарешті опинився за містом, на природі. Жафе говорив: "Робота в наш час стала жахливою річчю, яка все інше подавляє – і лише тому, що багато людей не мають ніякої роботи. Як тут гарно! Уже кілька років я не бачив чогось подібного. У мене дві автомашини, квартира з десяти кімнат і досить грошей, а що маю від того? Що все це в порівнянні з отаким літнім ранком на природі! Праця – робиш як навіжений і все втішаєш себе ілюзією, що колись потім буде інакше. Ніколи не буде інакше".
Роббі зайшов до Пат. Вона лежала в подушках, знесилена, ніби розбита. Обличчя зблідло, під очима широкі синці, бліді уста. Лише очі були великі і блищали. Її рука була квола й холодна. Вона сказала, що не хвора, і завтра уже все пройде. А те, що сталося – просто нещасливий випадок. "Тобі нема чого боятись..." — шепотіла вона. Нарешті, Роббі зрозумів, що Пат думала, ніби він боїться її, хворої, боїться заразитися. Роббі поцілував її. Дівчина заплакала. "Ради бога, Пат...". – "Я така щаслива..." — промовила вона. Роббі хотілося сказати їй що-небудь, але він не міг. Він подумав: "Як важко підшукати слова, коли дійсно є що сказати. І навіть коли знаєш вірні слова, соромишся вимовити їх. Усі ці слова відносяться до минулих століть".
XVII
Минуло два тижні. Пат настільки поправилась, що можна було повертатися додому. Ленц мав приїхати і забрати машину, а Роббі і Пат вирішили їхати залізницею.
Ленц приїхав разом з Юппом, який тепер тренувався на автогонщика. Юпп мав їхати сітроеном усю дорогу назад. На вокзалі Юпп і Ленц попрощалися з Пат і Роббі і поїхали. Роббі тішився, коли їхав поїздом, бо думав, що нарешті весь цей жах позаду.
Коли вони приїхали, Роббі провів Пат у її квартиру. Там уже були троянди від Кестера. Дівчина лягла і швидко заснула, а Роббі пішов. Він подзвонив до лікаря Жафе і спитав, що буде далі. Жафе сказав, що спочатку треба ґрунтовно оглянути Пат, а тоді вже робити висновки.
У будинку пані Залевської Роббі дізнався, що пані Бендер вибралася з кімнати в християнський притулок, адже дитячий притулок, у якому пані Бендер няньчила немовлят, збанкрутував. Тепер у кімнату пані Бендер переселяється подружжя Гассе, бо кімната дешевша.
Роббі подумав, що у кімнаті Гассе, за яку Залевська хотіла 70 марок на місяць, могла би жити Пат. Адже у дівчини міг повторитися приступ, а її сусіди саме кудись їхали, тож вона буде сама, лише зі служницею. Та й до того ж, колишня кімната Гассе і кімната Роббі сполучалися дверима. Але хлопцеві було важко уявити, що Пат зможе жити у пансіоні Залевської. Та Роббі все одно пішов краще оглянути кімнату, що звільнялася. Шпалери були однотонні, світлі і ще нові, двері і вікна свіжопофарбовані, був чудовий, досить великий балкон, на якому могла лежати Пат, адже їй потрібне було сонце.
Згодом Роббі знову зайшов до Пат. Тепер вона була свіжа – і ніякого сліду від попередньої втоми. Закохані вирішили піти повечеряти до Альфонса. Їхня поява в Альфонса перетворилася на тріумф. Альфонс прибрався і заявив, що сьогодні будуть раки, а до них – молоде мозельське винце. На вечерю прийшов Ленц. Його появі дуже зрадів Альфонс. Ленц розповів, що Юпп зумів швидко приїхати на сітроені в місто. Альфонс наказав принести раків, і сам розбирав їх для Пат. Їй нічого не лишалося, як тільки встигати їсти з виделки кусочки ніжного м'яса.
Після вечері Роббі, Пат і Ленц поїхали в бар. Там вони зустрілися з Фердінандом і Валентином. Ленц старався поводилися з Пат не як з хворою. Посидівши трохи у барі, закохані зайшли до Роббі. Хлопець зустрів у коридорі Гассе, який розповів, що дружина пішла до подруги, а він сам мусить переносити речі, хоч пізно повернувся з роботи.
Роббі запропонував Пат переїхати у кімнату Гассе. Дівчина спитала, чи не заважатиме йому таке близьке сусідство з нею. Роббі сказав, що для них найкраще – це остаточно зійтися й жити разом. Дівчина сказала, що хоче цього так само, як і він. Хлопець радів, що Пат погодилася, і пообіцяв, що навіть привчить норовливу служницю пані Залевської – Фріду, прислуговувати Пат.
Роббі провів Пат додому і повернувся в бар. Кестер ще був там. Роббі не хотів пити, а вирішив попрацювати на таксі. Йому трапилася пасажирка до "Вінета" — модного танцювального залу-ресторану. Дівчині потрібно було заплатити, але вона не мала дрібних грошей. Підійшов портьє "Вінета" і пішов з нею до каси. Потім повернувся назад, але дав Роббі півтори марки, хоч мав дати одну і сімдесят марки. Для хлопця нічого не значили ті два гривеники. Він лише не хотів, щоб його обдурили. Та портьє, на прохання віддати гроші, швидко вдарив Роббі у лице, хоч той сидів за кермом. З носа пішла кров, та хлопець не міг сам вийти на бій з кремезним портьє.
Згодом побитого Роббі побачив Густав і розповів, що той портьє славиться своїми ударами, і його треба провчити. Тож друзі знову поїхали туди. Роббі надів кашкет Густава, і друзі сіли в його машину, щоб портьє зразу не пронюхав їхнього заміру. До того ж надворі було темно. Біля танцзалу Густав вискочив з машини з купюрою на двадцять марок у руці і сказав, що не має дрібних. Портьє знову не дав усіх грошей і розмахнувся, щоб ударити. Але Роббі уже знав про удар і ухилився, а кулак портьє з усієї сили ударив по гострій сталевій лапі заводної ручки, яку Роббі досі тримав напоготові в лівій руці. Портьє завив і відскочив назад, тріпаючи рукою. Роббі прожогом вискочив з машини. Густав приєднався. Роббі раптом накинувся на портьє і почав бити до нестями, щоб у побоях вилити все, що накипіло в нього за останні дні і тижні. Коли друзі вшивалися звідти, Роббі відчув, що почувається чудово.
XVIII
Якось Готфрід попросив Роббі підвезти його на таксі до собору. Роббі здивувався, але повіз. Собор був у старій частині міста, на широкій площі, оточеній будинками духівництва. Друзі під'їхали до маленької хвірточки і зайшли у неї. Вони зразу потрапили до критих ходів, що утворювали великий чотирикутник і складалися з довгих рядів арок, які з внутрішньої сторони спиралися на сірі гранітні колони й обрамлювали сад. Посередині височів великий хрест із фігурою Ісуса Христа. По боках була встановлена хресна дорога. Сад був запущений і ввесь наче обсипаний квітами. Готфрід указав на кілька величезних кущів білих і червоних троянд. Роббі зрозумів, що саме тут Ленц рве троянди для Пат. А Роббі саме сушив собі голову над питанням, звідки Готфрід бере троянди і присилає для Пат у пансіон Залевської. Роббі боявся, щоб їх тут ніхто не спіймав, але Ленц сказав, що після війни люди більше ходять на політичні зборища, а не до церкви, тому тут завжди пусто.
Згодом Роббі возив на таксі пасажирів і побачив, як пані Гассе сідала в машину до якогось чоловіка. Роббі знав, що пан Гассе цілими днями на роботі, а його жінка, очевидно, знудилася сидіти вдома сама. Хлопець ніяк не міг викинути з голови поведінку пані Гассе. В житті подружжя Гассе не було нічого спільного з його життям з Пат, але Робі подумав, що Пат теж сидить сама вдома цілими днями. Роббі запитав Густава, яку розвагу можна знайти жінці, коли вона надовго лишається сама. Друг сказав, що треба або дитину, або собаку. Густав розповів, що його майбутній тесть – другий секретар товариства "Доберман-пінчер", тому можна роздобути гарного собаку, наприклад, добермана. Роббі не хотів великого собаку, тому Густав повів Роббі до якоїсь зоокрамнички. Там Роббі вибрав собі рудого тер'єра, якого Густав виміняв у продавця на добермана, якого "подарував" другові. У магазині Роббі вразила мавпочка на прив'язі. Здавалося, з її скорченого в три погибелі тільця хоче вийти закована там нещасна, безсловесна людина. В очах мавпи була якась смертельна туга.
Роббі домовився, що візьме собача пізніше, коли скінчиться зміна роботи на таксі.
Ввечері Роббі поїхав у лікарню до Жафе. Професор розповів, що два роки тому Пат шість місяців перебувала в санаторії. Після того їй стало краще.