І тепер, вважав Ленц, вуха або зменшать швидкість машини, або перетворять її на літак.
Ленц називав Патріцію просто Пат, Фердінанд Грау пішов іще далі. Він не зводив з дівчини очей, декламував звучні вірші і заявив, що писатиме її портрет. Він дійсно сів на якийсь ящик і почав малювати, поки Роббі не спинив його.
Стукіт моторів, наче кулеметними чергами, зривався то тут, то там на біговій доріжці. Пахло перегаром масла, бензином, рициною. Поблизу гомоніли автомеханіки в своїх добре устаткованих кабінах. Кестер брав участь у перегонах не від якого-небудь підприємства, а приватне. За все треба було платити свої гроші. Тому запчастин у друзів було обмаль.
Прийшов Отто, за ним Браумюллер, уже в костюмі гонщика. У Браумюллера була машина важкого типу, вона вважалася за фаворита.
Почалися перегони, і Ленц чув, як деякі чоловіки сміються з "Карла". Хлопець уже хотів за ці образи битися, але Роббі спинив його.
"Карл" рушив зі старту передостаннім, але хлопці добре знали, що він повільно одривається, але потім ти його й не вдержиш. Згодом Кестер уже був четвертим. Він не хотів міняти покришок і вирвався вперед. Кестер був майстром обганяти на поворотах. У наступних кругах пасмо машин розтяглося. Першим ішов Браумюллер. Отто уже був третім. На передостанньому крузі Кестер теж покрутив головою. Він ішов натиск – не міняти покришок! Було ще не так тепло, щоб вони не могли витримати.
Коли машини вийшли на останній круг, над широким полем і трибунами запанувало прозоре й ясне напруження. Браумюллер високо шугнув на повороті, згодом його наздогнав Кестер. Друзі-вболівальники закричали. Тепер Кестер шулікою кинувся на Браумюллера, який раптом опинився всього на якихось двадцять метрів поперед нього, — мабуть, чи не забарахлили свічки.
Машини зникли на останньому повороті. Ленц уголос молився до всіх богів Азії та Південної Америки, просячи допомоги та розмахуючи своїм амулетом. Роббі й собі дістав свого. Врешті, Отто Кестер переміг у перегонах. З'явився Альфонс, який приніс випивку і багато їжі. Юпп тримав велетенський срібний кубок, уже шостий у Кестера. Він виграв також і гроші. Друзі вирішила гарно це відсвяткувати. Тео Браумюллер, незважаючи на програш, теж приєднався до хлопців, які пішли святкувати у бар Альфонса.
Грау знову хотів намалювати портрет Патриції, а Браумюллер пропонував дівчині учитися в нього водити машину. Роббі не турбувало, що хто-небудь з них насправді візьметься до дівчини; цього поміж друзів не було. Але в Роббі не було такої впевненості щодо дівчини. Роббі вважав, що він з дівчиною надто мало знайомий для того, щоб він не відчував небезпеки. Роббі і Пат вирішили непомітно вийти з бару.
Вони бродили містом, а потім зайшли на цвинтар і сіли на лавку. Світили ліхтарі, і усе густіший насувався туман. Хрущі сп'яніло злітали з лип, кружляли навколо ліхтарів, сірий силует церкви став фантастичним парусним судном, будинки наче рухалися. У тумані все ставало фантастичним. Хлопець і дівчина поцілувалися. Роббі загорнув Пат до себе в пальто. Місто зникло. Час зупинився. Так вони сиділи довго.
Згодом вони побачили тіні, почувся спів двоголосого жіночого хору. Роббі здогадався, що це "Армія спасіння". Вона співала:
Пекла жар, вогненні муки-
Це для грішника розплата;
Бог до тебе простре руки –
Кайся, блудний сину й брате!
Роббі і Пат сміялися, бо на цвинтарі відбувалась справжня дуель. В "армії спасіння" добре знали, що лави тут були притулком для закоханих пар, які не мали куди дітись у великому місті. Отож "армія спасіння" взялася до солідної операції – зробила в неділю облаву на грішні душі. Побожно, благочестиво й голосно ревли любительські голоси свій текст, а гітари своїм бреньканням створювали гучний акомпанемент. Цвинтар потроху оживав. З туману почулися вигуки, хихикання. Здавалося, ніби всі лави були зайняті. Швидко організувався хор протесту.
Роббі і дівчина вирішили піти. Вони ходили містом. Було вже за північ, та жодної вільної лавочки не було. Роббі запросив Пат до себе. Йому було соромно вести Пат жахливим коридором свого будинку. Він попросив дівчину заплющити очі, а сам взяв її на руки і поніс у кімнату.
Дівчина сказала, що в кімнаті Роббі не так уже й погано, до того ж, тут тепло. Дівчина не любила холод і дощ, і Роббі зрозумів, що вони весь час сиділи надворі та ще в такий туман. Увагу Пат привернув старий чемодан, подарований хлопцеві Ленцом. Чемодан був заліплений різнобарвними етикетками з часів його пригодницьких мандрівок у Ріо-де-Жанейро, Манаос, Сант-Яго, Буенос-Айрес, Лас Пальмас. Пат попросила розповісти їй про всі ці міста. Роббі подивився на неї – прекрасну, юну, повну надій, і не зміг сказати, що не був у цих містах. Тому він почав розповідати усе, що знав з розповідей Ленца: про гарячі міста і нескінченні рівнини, про жовтий намул річок, про мерехтливі острови з крокодилами, про ліси, де губляться дороги, про ягуарів, що скрикують уночі, коли річкою пливе стиха пароплав, аромат орхідей, запах тління й темряву...
Надворі почався дощ. Замовкли вулиці, на тротуарі мигтів одинокий ліхтар. Пат лежала біля Роббі. Волосся її темною плямою вирізнялося на білій подушці. Коли вона піднялася, її освітило світло з вулиці. Вона попросила хлопця: "Ти повинен мене дуже, дуже кохати, Роббі! Не знаю, що я й робитиму без кохання!". Пат говорила: "Ти повинен міцно тримати мене в руках, мені потрібен хтось, щоб мене міцно тримав. Інакше я впаду. Мені страшно...". "Я триматиму тебе в руках як слід, Пат. Ти й уявити собі не можеш, як міцно...", — відповів хлопець.
Коли Пат спала, Роббі не міг досі збагнути, що його може кохати якась людина. Надворі почало сіріти. Хлопець тихо встав, безшумно почистив зуби, поголився. Взяв трошки одеколону, намочив волосся, шию. Обернувшись, він побачив, що Пат лежить з розплющеними очима і дивиться на нього. Пат попросила дати її речі, а потім Роббі повів її додому. Вони домовилися зустрітися сьогодні знову.
Дорогою назад Роббі зайшов на ринок. Тут за ту саму ціну можна було купити втроє більше квітів, ніж у крамницях. На всі гроші, які в нього були, купив тюльпанів. Продавщиця пообіцяла надіслати їх об одинадцятій годині до Пат. Вона додала до букета ще добрий кущик фіалок.
X
Кестер, Ленц і Роббі відремонтували форд, а нова робота не надходила. Треба було щось шукати, тому Роббі з Кестером пішли на аукціон. Там продавався таксомотор, і вони вирішили його купити. Таксомотори завжди досить легко було перепродати.
Крім таксі, на аукціоні продавалася ціла купа різних речей. Коли друзі прийшли, було ще рано, аукціонера ще не було. Таксі стояло в кутку двора. Лакування було старе, облуплене, але машина чиста. Присадкуватий чоловік з грубими руками, що безпорадно звисали додолу, стояв поблизу і байдуже дивився на хлопців. Кестер сказав, що машина розхитана вже добре, але тримали її в бездоганному порядку. Роббі помітив, що машину ще й сьогодні вранці помито, а цього тобі аукціонер не зробить. Кестер похитав головою і кинув погляд на присадкуватого чоловіка, який був власником машини. На подвір'ї з'явився якийсь молодик і спитав власника, скільки він хоче за машину. Та не дав йому відповісти і сказав, що ця машина годиться на брухт. До Роббі й Кестера молодик тихо сказав: "Купимо машину за безцінь, а бариш поділимо". Роббі зробилося шкода мовчазного чоловічка, власника машини. Друзі відмовилися від пропозиції молодика. Кестер хотів якось допомогти власнику, тому сказав Роббі, що точно купить машину: так власникові, може, дістанеться за машину трохи більше грошей.
На аукціоні молодик запропонував за таксі 300 марок. Та згодом за 1850 марок Кестер і Роббі таки купили машину. Власник і його бліда жінка стояла біля машини. Раптом власник заговорив до Кестера й Роббі, що машина хороша і варта цих грошей, бо не в машині справа. Виявилося, що йому були потрібні гроші, бо він втрапив у біду: його підвів один приятель. Кестер взяв адресу чоловіка і сказав, що може, колись їм знадобиться водій. Колишній власник машини дав поради, як поводиться взимку стартер, а потім рушив з дружиною додому.
Надвечір прийшов за своїм фордом булочник. Він був сумний через свою нову пасію. Булочник розповідав Роббі, що покійна дружина ніколи нічого не вимагала, по десять років носила одне й те саме пальто, господарювала сама, без робітниці... Булочника прорвало – він почав розповідати, яка економна була дружина. Ніколи не було в неї порядної фотографії, це ж бо коштувало, на її думку, великі гроші. Тут Роббі прийшла в голову чудова ідея: він порадив булочнику звернутися до Фердінанда Грау, який може намалювати гарний портрет покійної дружини. Роббі почав умовляти булочника, що коли йому справді така дорога пам'ять дружини, то не можна не зробити такої простої речі. Нарешті булочник погодився. Роббі подзвонив до Грау і сказав йому, в чім справа. Тоді поїхав з будочником забрати жінчині фотографії. Він мав лише дві маленьких фотографії дружини.
Фердінанд зустрів булочника і показав ательє, де висіли готові портрети. Грау і булочник довго торгувалися і вибирали, як має бути намальована покійна жінка. Нарешті, вони дійшли згоди і заговорили про оформлення самого портрета. Булочник хотів, щоб жінці спеціально домалювали нитку перлин і золоту брошку з брильянтами. На фотографіях їх не було видко. Грау пообіцяв, що за півтора місяці все буде готово. Булочник розпрощався.
Фердінанд розповів Роббі, що для роботи треба 4-5 днів, а півтора місяці – просто для солідності. Також Грау уже шостий раз трапляється таке, що померлих жінок він малював з коштовностями, яких вони при житті не мали. Роббі спитав, чи Грау не стане від такої роботи меланхоліком. Але художник сказав, що стає радше циніком: "Меланхоліком стаєш, коли розмислюєш над життям, а циніком, коли бачиш, як більшість людей це життя проживає". "Ну, дехто проживає життя й глибше..." — сказав Роббі. "Слушно. Але такі портретів не замовляють".
Десь у будинку ходила жінка Грау. Вона ненавиділа, коли приходили друзі до її чоловіка, бо вважала, що вони до чогось його намовляють.
Роббі попрощався і пішов.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
XI
Роббі вперше йде у дім Пат.