А тоді зайшов до своєї кімнати, взяв портфеля й вийшов надвір. Але за дверима враз ніби щось згадав. Усміхаючись, він повернувся в будинок, прочинив двері на кухню й чемно мовив: "До побачення, пані Моркван! Бувайте здоровенькі, пані Моркван! Моє шанування, пані Моркван!"
Пан Пляшкер їхав трамваєм, коли раптом почув позаду сварку кондуктора і Суботика. Малий так хотів потрапити на роботу до татка, що слідкував за ним. Щоб уникнути конфлікту з кондуктором, Пляшкер схопив Суботика, і вони вийшли на наступній зупинці. Пан Пляшкер залишив Суботика на дорозі, а сам пішов на роботу.
Двері контори були замкнені. Пан Пляшкер, як і напередодні, прийшов до помешкання свого шефа – пана Обердубера. Пан Пляшкер підказав шефу, що ключ від письмового столу може бути у кишені штанів. Шеф знайшов там ключ і відімкнув стіл, де зберігав ключ від контори.
У конторі стояв великий дубовий письмовий стіл зі шкіряним кріслом і маленький столик із дерев'яним стільчиком. У шкіряне крісло сів шеф, а на дерев'яний стільчик – пан Пляшкер. І обидва взялися до роботи. Пан Обердубер виписував рахунки, а пан Пляшкер перевіряв, чи все шеф правильно підрахував. Потім пан Пляшкер складав кожен папірець удвоє і заклеював його в конверт. Шеф виконував свою роботу з допомогою арифмометра, а панові Пляшкеру всі обрахунки доводилося робити подумки. Не диво, що купа рахунків на столі пана Пляшкера дуже швидко більшала, тоді як шефові нічого було робити. З нудьги він бгав папір у кульки й намагався, не встаючи з місця, вкинути кульку в кошик на папери, що стояв віддалеки. Здебільша він улучав у кошик, але вряди-годи кулька пролітала мимо. Тоді її мусив підіймати пан Пляшкер.
От і сьогодні, у вівторок, шеф просидів у конторі яких години дві, а тоді підвівся і пішов до кав'ярні пити соки. Поки він там сидів, пан Пляшкер міг працювати швидше, бо ніхто йому не заважав. Він так заглибився в роботу, що навіть не помітив, як зайшов Суботик і накинувся на папери. Згодом виявилося, що Суботик дуже добре обчислює. Він швидко виконав роботу татка, а потім перевів стрілку годинника на 17.00. Коли повернувся пан Обердубер, то здивувався, що вже така пізня година. Суботик непомітно підкрався до шефа і спритно витяг у нього з кишені камізельки годинника. Миттю переставив стрілки на п'яту годину і нечутно поклав годинника назад у кишеню. За мить пан Обердубер тремтячими пальцями витяг із кишені того самого годинника за ланцюжок, подивився на циферблат і простогнав: "Справді п'ята година! Оце дивина! А я ладен був присягнутися, що тепер не більше дванадцятої!" Робочий день був завершений, і шеф відпустив пана Пляшкера додому. Татко і Суботик пішли гуляти до парку і гуляли аж до пізнього вечора.
9 травня. СЕРЕДА
У середу Суботик знову розбудив пана Пляшкера голосним співом. Пан Пляшкер підвівся і почав сварити Суботика за те, що він реве, наче сирена. За якусь мить у двері вже грюкала пані Моркван. Вона наказувала відімкнути двері, а Пляшкер хоробро відповів: "Якщо людина платить за кімнату, то вона має право й замкнутися в ній!". "Дуже добре, тату! – прошепотів Суботик. – Ви вже дечого навчилися!". Пляшкер попросив Суботика хоча б на день піти до школи. "Що за дивне прохання?! Дивне-дивнюще!" – пробурчав Суботик. Проте одягнувся, причепурився і помчав до школи.
Коли старший учитель пан Злобер зайшов до класу, там панувало неабияке пожвавлення, бо в класі був новачок. Пан Злобер вів себе грізно і весь час кричав. Суботик сидів собі за першою партою, і вчитель запитав, хто його тут посадив, адже не можна сідати, куди тобі заманеться. Та виявилося, що у класі вільне тільки те одне місце, а вчитель просто хотів повихвалятися своєю владою.
Суботик не розумів, чому у класі не можна сміятися. І він засміявся так, що рот його розтягся до самісіньких вух. Усі діти також засміялися – так на них уплинув сміх Суботика. "Тихо!" – загорлав старший учитель Злобер. Він запитав Суботика, чому на ньому такий дивний костюм. Суботик пояснив, що інші костюми на ньому деруться. "Деруться? – перепитав старший учитель пан Злобер. – Як же це вони "деруться"?" Суботик, схопивши пана Злобера за рукав піджака, щосили смикнув його. Піджак роздерся. "Зрозумів тепер, як?" − спитав Суботик. Вчитель відразу вигнав Суботика з класу. Суботик неквапом попрямував до дверей. Там він зупинився і кинув через плече: "Я й сам не залишився б у твоєму класі. Чого може навчити учитель, який уміє лише гримати на учнів, не відповідає на найпростіші запитання і забороняє сміятися?!" Добре, що Суботик устиг вчасно зачинити за собою двері. Пан Злобер схопив зі столу книжку і шпурнув у нього.
Суботик неквапно пройшов довгим коридором і зупинився біля дверей, із-за яких долинав голосний сміх. Він зайшов туди і побачив, що урок географії проводить дівчинка. Суботик знайшов собі вільне місце й сів. Дівчинка тим часом пояснювала дітям, як виникають хмари. Якщо хтось із учнів чогось не розумів, вона пояснювала докладніше, а інші учні допомагали їй. Коли вона щось питала, вони дружно зводили вгору руки: кожен хотів показати, що він усе добре зрозумів. Згодом Суботик побачив, що справжній учитель сидить за останньою партою. Сусід по парті пояснив Суботику, що кожен, хто хоче, може бути за вчителя. І тільки якщо схибить у чомусь або не знатиме, що казати далі, йому на допомогу приходить справжній учитель і пояснює все сам.
Суботик теж хотів побути в ролі вчителя. Та він почав вести себе, як учитель Злобер і розсмішив учнів. Потім він почав урок віршування. Учні гуртом складали вірші, кожний по рядку. Згодом усі спробували скласти віршем якусь історію. Такі ідею підкинув учитель. У кінці уроку вчитель похвалив Суботика.
Трохи згодом Суботик неквапом прийшов додому. Малий розповів таткові, що був у школі, вчився у багатьох вчителів, та найкращим виявився той, хто провів сьогодні урок віршування. Це був маленький товстунчик з рудою щетиною. І на ньому був водолазний костюм.
10 травня. ЧЕТВЕР
У четвер пан Пляшкер не йшов на роботу. Він вирішив провалятися весь день у ліжку. Він довго й уважно дивився на Суботика. Як він виріс! Крім того, щоденне вмивання дало свої наслідки: сині цятки майже повністю зникли з обличчя. Чоловік був голодний, і Суботик хотів добути йому їжі. Він навіть придумав Пристрій для Подавання Ковбаси та Хліба. Для цього йому знадобилася щітка з довгим держаком і маленький кошик, черевик, портфель з важкими книжками, пляшка, мотузка. Суботик виліз з вікна на вулицю. Не минуло й чверті години, як він повернувся під вікно з харчами. Підтягши до себе кошика, він поклав у нього ковбасу й хліб. Тоді застромив два пальці в рот і неголосно свиснув. Пан Пляшкер почув той посвист. Це був знак: він мав покликати "пані Шморгван!". Ця витівка здавалася йому безглуздою. Проте Суботик свистів під вікном дедалі гучніше. І тоді пан Пляшкер подумав: "Якщо пані Моркван почує свист, вона все одно почне лаятися, а якщо так, то можна й гукнути!" Він вигукнув: "Пані Шморгван! Пані Шморгван!" І причаївся в ліжку, чекаючи, що буде далі. Почувши вигук, пані Моркван кинулася до дверей кімнати пана Пляшкера з лайкою. Розлютившись, господиня засмикала за ручку замкнених дверей – і в такий спосіб пустила пепекаху в рух!
Отже, пепекаха спрацювала. Коли пані Моркван натиснула в коридорі на ручку дверей, у кімнаті – з іншого боку дверей – зісковзнув покладений на ручку черевик. А що черевик був прив'язаний до люстри, то він не впав на підлогу, а хитнувся, неначе маятник, і штовхнув стілець, ніжка якого стояла на пляшці. Стілець упав і зачепив держак щітки. Щітка впала, а портфель, що стояв на ній, гепнувся на підлогу. Отже, кінець мотузка, прив'язаний до ручки портфеля, теж опинився на підлозі, а інший кінець піднявся вгору, і таким чином прив'язаний до нього кошик із ковбасою та хлібом повис у вікні на рейці для гардин. Пан Пляшкер, зачепивши кошик ціпком, дуже легко притяг його до себе. А трохи згодом Суботик заліз вікном до кімнати й запитав, чи добре спрацювала пепекаха.
Суботик пішов погуляти на дитячий майданчик і в пісочниці їв пироги з піску. Діти дуже раділи, що комусь смакували їхні пироги, та кілька матерів вигнали Суботика до старших дітей, щоб не коїв тут дурниць. Суботик ображено струсив пісок з костюма й попрямував до гірки. Там він почав сваритися з найгорлатішим і найкремезнішим хлопчиком на ім'я Губерт. Хлопець щоразу вирішував, чия настала черга з'їжджати з гірки. І вирішував не завжди справедливо. Губерт замахнувся ногою, щоб нанести Суботикові удар, але той спритно ухилився від удару і схопив Губерта за ногу. Губерт застрибав на одній нозі, силкуючись вирвати другу з рук Суботика. Отак стрибаючи, він утратив рівновагу і впав. Усі діти зареготали. Губерт викликав Суботика на змагання. Спершу сам з'їхав долілиць з гірки, а потім сказав Суботику, щоб теж так зробив. Суботик теж виліз на дитячу гірку, ліг горілиць і з'їхав униз головою вперед. Але це ще не все! Опинившись знизу, він ступив кілька кроків навспак, а тоді розігнався і шугнув тією ж таки доріжкою долічерева вгору. Усі діти заплескали в долоні куди дужче, ніж перед тим Губертові. Губерт пригрозив, що покличе старшого брата, а Суботик збрехав, що має 5 братів−боксерів, які саме готуються до чемпіонату Європи з боксу. Тоді Губерт почав насміхатися з водолазного костюма. Суботик розповів, що носить такий костюм, бо полював на акул у Тихому океані з татом Пляшкером. Суботик брехав, що тато − штурман на величезному кораблі, а капітана звати Обердубер, а ще на кораблі є куховарка, її звати баба Моркван. Суботик похвалився, що переміг людожера Злобера, який тепер живе у ванні в баби Моркван. Суботик скінчив свою розповідь і, насилу стримуючи сміх, побіг додому.
11 травня. П'ЯТНИЦЯ
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Суботик витяг із письмового столу велику шухляду, поставив її долі й усівся в ній, неначе у човні. Веслуючи ціпком у повітрі, він завів нову пісню про людожера Злобера. Пан Пляшкер прокинувся від співу. Малий вмовив пана Пляшкера послухати вірша "Удакак і Лидокорк".