Сміливі завжди мають щастя (за романом Івана Багряного "Тигролови")

Щоб навчитися цінувати людську мудрість, виховати у собі віру в незнищенність духовних почуттів нашого народу, варто звернутися до неординарної постаті в нашій літературі — Івана Багряного та його творчості, зокрема до роману "Тигролови". Трапляється, що часом епоха не цінує геніїв за життя. Якась жорстока закономірність: час нищить генія невблаганними вироками, а коли збагне, що сам він і його доробок — безсмертні, схиляється у пошані й каятті.

Іван Багряний... Він повернувся до нас, до нашої України. Серце не спопелилось, хоч згорів не він один. Скільки українців віддали життя заради того, щоб не зректися своєї любові, своєї журби! Україна пам'ятає своїх синів, береже згірклу пам'ять про них у своєму серці, з присмаком туги і ганьби. Сьогодні до нашого народу повертаються імена тих, хто пройшов довгий шлях від забуття до безсмертя. Тих, хто вітром негод віднесений був далеко за межі України, а в думках, у віршах висловлювали незгасне бажання повернутись на рідну землю:

І нині молимось, щоб знявся буревій,

Щоб хоч дітей привів

до рідних зір і мрій,

Щоб хоч дітей привів

до рідного порога.

Так, І. Багряний усе життя біг над прірвою з вірою в людину. Він поспішав, боровся завзято, знесилювався, запалювався гнівом, вірив у тріумф людської гідності, адже з юнацьких літ заповів собі бути тільки Людиною. Повернувся до нас ІванБагряний збірником "Тигролови" 1991 року. І як не дивно, але однойменний роман став настільною книгою німецьких дітей, бо вчить підноситися над муками, жити за будь-яких умов, виживати в екстремальних ситуаціях. Правнук гетьмана Дем'яна Многогрішного, український юнак Григорій дорогою на Колиму наважився на відчайдушну втечу, відстоюючи своє право бути вільним. Він не може залишатися у "ешелоні смерті", він не змирився з приреченістю на забуття в жахливій легенді про зникнення душ у пеклі концтаборів, збунтувався, вирвався з пащі дракона, а це вже перемога людей, а це вже свідчення нездоланності духу. Тільки уява великого художника слова могла витворити символічну картину паралельних світів, бо слідом за велетенським двооким циклопом цією ж транссибірською магістраллю летів радісний і святковий, переповнений світлом, сміхом, дзвоном, квітами, піснями інший експрес. Ці експреси — існуючі в одній державі два світи — світ пітьми, пекла та світ уявного раю, ілюзорного вільного життя. Могутня воля до життя, гідного людини, виносить Григорія із експресу смерті, але ж він потрапляє у незвідані, незнайомі місця, у тайгу. Та незбориме бажання жити додає сили Григорію, він дотримується закону: заблудився — вмій знайти дорогу. І коли все ж він потрапляє на поселення українців у Сибіру, то його, як і всіх їх, охоплює безмежна любов до рідної землі, стискає у свої обійми кохання до красуні Наталки. Це особистість, яка знає, чого хоче. Вона відчуває слова Григорія: "Пам'ятай про смерть". Наталка проста українська дівчина, у неї є Батьківщина. Кохання робить її ще кращою, привабливішою, жвавішою: "Горда, як королева, буйна, як вітер, радісна, як сонце, мерехтіла очима і сміялась, закинувши голову... Ось вона справжня, свавільна, і горда, і прекрасна, як богиня..."

Скільки широти і глибини у відтворенні життя українців вдалині від рідної землі. Не втратили вони зв'язку з рідною Україною: і пучечок васильків, і розповіді легенд, дотримання обрядів і звичаїв, пересипають вони мову свою прислів'ями та приказками, то сумна, то тужлива, то весела, звучить-ллється українська пісня.

Особливо вражає, викликає обурення майор НКВС Медвина — новітній тигролов. Він полює на гордого, неприрученого тоталітарною системою молодого "тигра", із України. Григорій перемагає, бо у цьому шаленому полюванні твердо вирішив для себе, що він не нуль в історії, що він не озвірів, не перейнявся ненавистю до людей, зберіг у собі людяність, здатність співчувати, співпереживати і вірити, що людина може кинути виклик цілій системі та вистояти.

Із уст І. Багряного злітають слова: "Завжди треба бути справжніми людьми. Поклич, Україно, прийду, лелекою прилину. Я напишу твоє ім'я єдине любов'ю й болем у серцях людських".

Немає з нами І. Багряного, але твори його повернулися в Україну, щоб вічно бути з нами:

О, Ми є. Були. І будем ми!

Й Вітчизна наша з нами.

(І. Багряний)