Зв'язок релігії та естетики в романі П. Загребельного "Диво"

ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ ПАЛО

(народився 1924 року)

Народився в с. Солошине на Полтавщині, Навчався у військовому училищі. У17 років добровільно пішов на фронт, був тяжко поранений, майже три роки перебував у фашистських концтаборах.

Працював у радянській військовій місії в Західній Німеччині. 3 1946 р.— у колгоспі рідного села. Після закінчення філологічного факультету Дніпропетровського університету був кореспондентом обласної газети. Згодом став завідувачем прози в редакції журналу "Вітчизна", був головним редактором газети "Літературна Україна". З 1964 р. — відповідальний секретар правління Спілки письменників України; у 1979— 1996 рр. — перший секретар правління СПУ.

Прозаїк. Автор багатьох романів, зокрема історичних. Утворах на історичну тематику намагається показати відомих діячів передусім як особистостей, що возвеличилися не іменами, а ділами. Найвідоміші твори П. Загребельного: "Європа 45" (1959-1961), "День для прийдешнього" (1964), "Диво", "Смерть у Києві" (1973), "Первоміст" (1972); "Євпраксія" (1975), "Роксолана" (1980), "Я, Богдан" (1983) та ін.

Зв'язок релігії та естетики в романі П. Загребельного "Диво"

Півтори тисячі років стоїть на древніх пагорбах красень Київ — столиця моєї рідної України. Її древні архітектурні споруди чарують своєю неповторною красою. Такою прекрасною пам'яткою є золотоверхий Софіївський собор. Його не могли зруйнувати ні орди нападників, ні стихійні лиха, ні німецькі бомби. Бо це не просто архітектурна споруда, а витвір людської душі, розуму і натхнення. Саме Софія Київська стоїть в центрі роману Павла Загребельного "Диво".

Над багатьма складними питаннями б'ється в романі зодчий Сивоок, якому випало здійснити згодом великий творчий подвиг — вимріяти і подарувати людям диво дивне землі Руської — Софію Київську. Не просто розвивалися стосунки Сивоока з хрестом. Саме цю ознаку християнської релігії носив на собі отой чоловік, що вбив діда Родима. Довгу путь пройшов хлопець від язичника до християнина, але так однозначно й не вирішив: ким він є насправді?... "Скільки золота...", — каже Сивоок, потрапивши до Києва, де особливо його вразила церква Богородиці. Поступово юнак прозріває, вивищується в людину, соціально більш зрілу за інших. Він нарешті збагнув при-чинно-наслідкову природу речей, їхню обов'язкову взаємозв'язаність. Своє світобачення, своє розуміння суті мистецтва, наріжним каменем якого повинна бути правда, — все це "притаманне Сивоокові. За задумом Ярослава Мудрого збудує зодчий Сивоок Софію Київську, рівного якій не було собору в усій північній півкулі. Гине Сивоок, гине і Гордій Отава — вітчизняний мистецтвознавець, але вже під час Другої світової війни. Отава навідріз відмовляється віддати фрески Софії Київської в німецький музей. Продовжує справу батька Борис Отава — представник нового покоління вчених. Софія Київська для нього святиня, символ надбання українського народу.

На мою думку саме Софіївський собор є символом духовності і водночас прекрасним витвором мистецтва, який передається як дорогоцінна естафета від покоління до покоління.