Втілення в образі Марусі Чурай моральної краси й таланту українського народу (за однойменним романом Ліни Костенко) (8 варіант)

Історія життя Ліни Костенко — це повість про те, якою сильною й непереможною може бути людина, що виростає з народу, живе з ним, вірно служить йому і зв'язана назавжди з рідним народом усіма ділами й помислами своїми. Епіграфом до її творчості можуть бути слова:

Поезія — це завжди неповторність,

Якийсь безсмертний дотик до душі!

Поетична зоря Ліни Костенко освітила дорогу в літературу цілій когорті молодих талантів. Уже перші книжки письменниці засвідчили: на небосхилі української поезії спалахнув дужий талант.

"Маруся Чурай" — один із найкращих творів Ліни Костенко. Він змальовує події з нашої далекої історії, з часів Хмельниччини. Це енциклопедія життя українського народу середини XVII століття, світ вічних мотивів духовного буття народу. Вихопивши маленький острівець — драму окремої особистості, поетеса показала трагедію цілого народу, висвітлила болі сучасного покоління і його страх перед майбутнім. Головний образ роману — Вітчизна, рідна земля. Почуттям любові до неї перейнятий увесь твір. Роман розповідає про боротьбу українського народу проти поневолення своєї держави, за визволення рідної землі від кайданів рабства. Другою сюжетною лінією в романі є особиста доля Марусі Чурай. Хто ж така Маруся Чурай?

Маруся Чурай ввійшла в нашу історію як легендарна поетеса-співачка з Полтави. Стародавнє місто Полтава постає в романі символом рідної землі й відчайдушних людей, які не шкодують свого життя задля рідної землі та народу. Вони мужньо боронять рідне місто, самовіддано захищають свою честь, совість і культуру. Образ Марусі Чурай виступає в єдності з образом України. Серце Марусі відкрите для кожної чесної людини, усі свої найсвітліші почуття вона висловлює в піснях. Маруся виросла в сім'ї, де панувала любов до Вітчизни, уболівання за щастя народу. Маруся чесна серцем, швидка на розум, окрім того, наділена поетичним і музичним талантом, вона розуміє, яке значення має для рідної України сміливе слово та незрадливе серце. Її серце сповнюється гордістю, коли чує, як козацький полк співає її пісні.

Маруся полюбила Гриця Бобренка, але, як засвідчують легенди, кохання Марусі й Гриця було нещасливим і закінчилося трагічно. Гриць зрадив кохану, що, на її думку, було найбільшим злочином. І хоча Гриць зрадив її, порушив моральні народні принципи, сама дівчина залишилася вірною, не змогла полюбити іншого. Вірність у коханні для Марусі Чурай рівнозначна вірності своєму народові, Вітчизні, глибокій пошані до культури, до вироблених віками і тисячоліттями норм співжиття людей у громаді.

Ліна Костенко поставила Марусю вище особистої трагедії і підняла до рівня загальнолюдських проблем, що визначають саме існування людини, водночас утіливши в дівчині всі риси народного ідеалу. Перш за все — це патріотизм, любов до свого народу. Патріотизм Марусі визначається в першу чергу через її ставлення до рідної землі. Пошана до минулих подвигів козаків, в тому числі й рідного батька, нероздільні для дівчини з прагненнями зберегти волюта незалежність. Усі свої найсвітліші почуття вона висловлює в піснях, в яких — і про козаченьків, які досвіту вставали, збираючись у похід, і про свого коханого Гриця, і про того, котрий поїхав за Десну. За словами Івана Іскри, Маруся — це душа України: "Звитяги наші, Муки і руїни безсмертні будуть у її словах". Образ Марусі Чурай фокусує невичерпність духовного потенціалу українського народу.

Роман "Маруся Чурай" — історичний, але проблемами, піднятими Ліною Костенко в ньому, він звернений до нашої сучасності, до майбутнього. Самої основи історії народу, його культури, його трагедій і прозрінь торкнулося перо поетеси. Вона пробуджує пам'ять, яку вбивали десятиліттями, історію, яка закладена в генах. Витоки творчості поетеси — у багатобарвності життя народу, у фольклорі, у тому ґрунті, на якому виростають і література, і театр, і музика, і живопис.

Цей роман виховує в нас почуття любові до рідного народу — лицарів-козаків, хорунжих і кошових, отаманів і гетьманів. І водночас Ліна Костенко змогла визначити найважливіші для людини принципи збереження своєї особистості — незрадливість і чистоту власної душі, цільність у поглядах і прагненнях, уміння не втратити свою гідність, не принижуючи інших.