(1872 — 1941)
Народився на хуторі Кривенькім на Тернопільщині в родині сільського священика. Навчався у Бережанській гімназії, в Академії мистецтв у Відні, у Віденському та Львівському університетах. Викладав у Бережанській гімназії, в Ягеллонському університеті м. Кракова. Був членом гуртка літераторів "Молода муза". Під час Першої світової війни співпрацював із Союзом визволення України, допомагав Українським січовим стрільцям. З 20-х років мешкав у Кракові.
Письменник, учений літературознавець, видавець. Спадщина Б. Цепкого велика і різножанрова: поетичні збірки ("Стрічки", "Листки падуть", "Осінь", "На чужині", "Доля", "Під тихий вечір" та ін.), проза (збірки оповідань "З села", "Щаслива година", "У глухім куті", новели, історичні повісті "Крутіж", "Вадим", "Сотниківна", "Орли", трилогія "Мазепа", мемуари "Бережани"), переклади зарубіжної класики (твори Гейне, Шеллі, Конопницької, Лєрмонтова, Короленка). Як видавець та літературознавець багато зробив для популяризації української культури в Німеччині та Польщі. Автор відомої пісні "Чуєш, брате мій" ("Журавлі"), музику до якої написав його брат Левко.
Спогади про рідний край
у поезіях Богдана Лепкого "Заспів", "Видиш, брате мій"
Любов до своєї Вітчизни, малої батьківщини, рідного куточка є одним з провідних почуттів людини, що визначає її як особистість.
Багато народних пісень, казок, легенд, переказів відображають любов до рідного краю.
Особливістю лірики Богдана Лепкого є те, що вона насичена мотивами українських народних пісень.
Вірш "Заспів" — це поетична розповідь про рідний край, чарівне Поділля: "колисав мою колиску вітер рідного Поділля". У свідомості поета виникають і об'єднуються спогади раннього дитинства: материнська колискова пісня, пов'язані з нею перші уявлення про поезію, красу, звуки народних пісень, "підгірської трембіти", вражаюча чарівність народних обрядів ("і веселий спів весільний, і сумний плач похоронів").
Ці почуття поєднуються з гордістю за свій народ, його талановитість, творчі здібності. І тим сильніше ятрять душу поета думки про важку долю поневоленого народу: "Колисав мою колиску крик неволеного люду".
Де б не знаходився Богдан Лепкий, куди б не кидала його доля, ніколи не забував він про рідний край. Скрізь він відчував свій кревний зв'язок з Вітчизною та своїм народом.
Поезія "Видиш, брате мій..." відображає тугу і сум за батьківщиною. Вірш побудований на розгорнутому порівнянні: журавлі, що відлітають у вирій, нагадують йому власну долю на чужині, а їхня сумна пісня прощання з рідним краєм — це вірші поета про Вітчизну:
...відлітають... журавлі у вирій.
Кличуть: кру! кру! кру!
В чужині умру...