Пошукова робота
Співпраця Олександра Барвінського і Пантелеймона Куліша над підручниками з літератури
Розвиток освітніх потреб українського суспільства в Галичині поставив на порядок денний проблему оновлення навчальної книжки з літератури, яка б відображала здобутки нової української літератури та наближалася б до літературної мови на народній основі, відповідала виховним потребам середньої школи та гімназії.
Під кінець 60-х рр. ХІХ ст. Львівська шкільна рада не затвердила читанку О.Торонського і запропонувала молодому вчителеві Олександру Барвінському, який щойно закінчив Львівський університет, укласти підручник для старших класів середніх шкіл та гімназій. Рада вимагала, щоб нова навчальна книжка з літератури відповідала своїм змістом сучасним потребам української середньої школи.
Треба відзначити, що ім'я педагога, філолога і політика О.Барвінського та його вагомі здобутки у багатьох галузях українського духовного життя Галичини за радянської влади практично були пофальшовані та вилучені з історії педагогіки і методики літератури аж до поч. 90-х рр. ХХ ст. Складна політична та ідеологічна боротьба в Галичині у ХІХ ст. розглядалися радянською наукою навмисно спрощено, з вульгарних соціологічних та партійних позицій, які були далекими від об'єктивного розуміння труднощів становлення української культури в умовах колоніального гніту під двома імперіями — Австро-Угорською та Російською.
Якщо ж О.Барвінського радянські вчені і згадували, то лише у негативному плані як приклад "дрібнообуржуазного і націоналістичного діяча" (звісно, в їхньому розумінні!), який вів запеклу боротьбу з революціонерами-демократами Галичини і був прихильником злочинної українсько-польської угоди. Та навіть побіжний неупереджений погляд на діяльність О.Барвінського, відгуки і спогади про нього його сучасників, врешті, його різноманітна літературно-педагогічна спадщина свідчать про інше: це був справжній патріот України, діяльність якого високо оцінена в Галичині за його життя, і тому правдиве слово про нього вже сьогодні відроджується в Україні [89].
Життєвий і творчий шлях О.Барвінського глибоко закорінені у політичні обставини суспільного життя середини і 2-ї пол. ХІХ ст. — час національних зрушень в усій Європі, час пробудження українства. Один із перших біографів вченого Ізидор Сохоцький відтворив у біографічному нарисі часи його гімназійної юності, життєві обставини та впливи, які будили в юнака патріотичні почуття, бажання допомогти рідному народу. Зокрема, про участь О.Барвін-ського у товаристві "Громада" І.Сохоцький писав:
"... таємна "Громада" повстала теж у 1864 р. в Тернополі. Барвінський став її членом. Він зложив на руки свого товариша Івана Пулюя, пізнішого світової слави фізика, присягу, що "нічого і нікого не зрадить та що ціле життя буде працювати для свого народу". Барвінський узявся з великими запалом до читання присланих Танячкевичем "Громаді" різномовних праць із української історії, основно студіював річники видаваної Кулішем "Основи" та його "Записки о Южной Руси", переписав і вивчив напам'ять Шевченків "Кобзар". Познайомився теж з "Енеїдою" Котляревського, творами Квітки-Основяненка і Марка Вовчка. На підставі цих лектур, рефератів і дискусій та святкувань поминок Шевченка на сходинах "Громади" сформувався світогляд Барвінського. Він став свідомим українцем і противником на все життя москвофільства. Пізнавши бодай загально українську історію і літературу, постановив продовжувати досліди минувшини свого народу, його мови і літератури та за прикладом свойого директора, о. Ільницького, посвятитися учительському званню" [90, 103].
Продовжував свою освіту О.Барвінський після закінчення гімназії у Львівському університеті, де обрав для вивчення на філософському факультеті предмети з орієнтацією на викладання їх у школі: "...історію і руську та польську мову й літературу яко головні предмети науки і приспособлявся до научування їх в середніх школах. Для загального образовання бажав я також добути собі знання філософії і педагогіки, а для історичних дослідів бажав я ще поглибити відомості з класичної філології, яких я небагато виніс з гімназії через часті зміни професорів" [86, 100].
У своїх спогадах О.Барвінський дав цілу галерею портретів викладачів, які навчали його у Львівському університеті. Про лекції одного з них, професора філософії Миколу Ліпинського, він згадував: "...в залі панував такий гамір, що слова не можна було почути з лекції професора, а до того на останніх лавках взносилися хмари диму з папіросів, які позакурювали собі деякі бутні слухачі" [там само, 101-102].
Кілька слів сказав О.Барвінський і про свого ідейного супротивника Якова Головацького, який на кінець 60-х років остаточно перейшов на москвофільські позиції і відверто їх пропагував у науковій діяльності. Саме ця обставина і викликала неприйняття його лекцій О.Барвінським: "Професор Головацький, — зазначав О.Барвінський, — читав про староруське письменство з давніх скриптів (конспектів — В.О.), зложених на основі історії московського письменника Шевирьова [91] так монотонно і тихо, що ледве хто міг його зрозуміти, а до того виклад був написаний не такою мовою як його "три вступительні преподаванія" (близькою до народної мовою — В.О.), але змосковщеною церковщиною, якою він писав в "Науковім Сборнику" і в інших подібних виданнях (Барвінський має на увазі москвофільські видання — В.О)..." [там само, 102].
Добрим словом згадує О.Барвінський викладачів класичної філології Кергеля і Лінкера, професора історії Цайсберга, який, "хоч мав скрипти перед собою, однак стоячи весь час на катедрі, не читав, а говорив з пам'яти і тим способом його виклад набирав ще більше життя" [там само, 103-104].
Захоплював О.Барвінського викладами з польської мови і літератури проф. Малецький, який читав також лекції зі старослов'янської граматики "на основі Хрестоматії Міклошича". Та цим освіта О.Барвінського не обмежувалася: його цікавили найновіші видання художнього українського слова в обох частинах України, публікації в "Основі" та в інших періодичних часописах. Він свідомо заздалегідь готувався до вчительської діяльності на ниві рідної освіти. Отже, коло знань, які отримував в університеті О.Барвінський, та власні самостійні наукові студії робили його людиною освіченою, знавцем обраних ним наук. Подальша плідна праця в галузі українознавства визначила кілька векторів діяльності О.Барвінського як педагога, літературознавця, письменника і політичного діяча.
Історія створення О.Барвінським підручника з української літератури є свідченням нового етапу у розвитку навчальної книжки для середніх освітніх закладів. Знання, здобуті педагогом у Львівському університеті, а також тривалі самостійні студії над історією викладання літератури в школах та гімназіях Галичини і в європейських країнах, вивчення досвіду створення підручників та власні педагогічні спостереження при науковій підтримці П.Куліша стали наріжним каменем у створенні нового підручника з української літератури для старших класів гімназій і шкіл.
До роботи над підручником з літератури О.Барвінського підштовхувало саме життя, його викладацька діяльність у Бережанській гімназії, до якої він був призначений 22 вересня 1868 р. після закінчення філософського факультету Львівського університету. Працюючи вчителем, він глибоко цікавився справою викладання літератури. На той час цей предмет звався "наукою мови руської", що поєднував у собі вивчення мови і літератури на принципах інтегрованої словесності.
У старших класах панували ідеї, закладені Я.Головаць-ким у його хрестоматії староруської літератури (1854 р.) у вигляді "общерусского литературного языка", орієнтації на російську імперію тощо. У своїх спогадах зізнавася О.Барвінський: "Я відразу зірвав з сею дорогою і перейшов до нової, народної доби українсько-руського письменства від Котляревського …" [там само, 155].
Та наука ця не була легкою: читанка О.Торонського не була схвалена Радою шкільною краєвою, не було потрібних словників, "ані хоч би коротенького огляду розвитку нашого письменства" [там само, 155].
Початок роботи над читанкою О.Барвінський згадує як колективну працю, в якій брали участь молоді вчителі, його друзі:
"Робота ішла з допомогою моїх помічників так живо, що я до почину переписки з Кулішем мав уже виготовлені майже всі виїмки з письменників народної доби, а тепер ще тільки треба було приладити вибір з устної словестности і біографії письменників, котрих твори мали війти до Читанки" [там само, 158].
Укладачеві приходилося переборювати великі труднощі, пов'язані з масою проблем на шляху підготовки підручника. Так, зокрема, О.Барвінський згадував про цю роботу: "Задача, якої я підняв ся, була на ті часи незвичайно трудна. Передовсім не було ще у мене потрібного досвіду, бо ж я тільки що почав учительську службу, а до того, крім петербурзької Основи, Вечерниць, Мети, Правди [92] і деяких видань творів інших письменників не було ніякогесенького підготовлення і оброблення... до історично-літературних і біографічних відомостей не було майже ніяких підготовлених робіт, котрими можна би було покористуватись при укладі такої читанки..." [там само, 156-157].
Отже, О. Барвінський був змушений налагоджувати листування з багатьма письменниками як Західної, так і Східної України, досліджувати закономірності літературного процесу, збирати біографічні відомості про письменників.
У цьому складному процесі народження навчальної книжки надзвичайно корисними для Барвінського стали поради П.Куліша, який з квітня 1869 р. почав листуватись зі своїм галицьким колегою, надаючи йому різноманітну допомогу філологічного і педагогічного характеру.
Про обсяг і структуру свого підручника з української літератури, власне про його рукопис, О. Барвінський у спогадах писав: "Була се здоровенна скирта паперу, обчислена на 80 печатних листів, до вибору, записаного виїмками з усної словесности народної, з українських, галицьких і буковинських письменників, з поглядом на усну словесність і з життєписами письменників на основі Кулішевого н а —к и д к у (запечатаного в цілості доперва 1912 року в "Руслані" в ч.