Обзор української літератури XX століття

Реферат

Сторінка 3 з 5

П’єси Лесі Українки являються найвищим рівнем розвитку української драми. В усій нашій українській літературі немає нічого більш могутнішого і органічного-гідного ніж "Кам’яний Господар" і "Лісова пісня".

Одна з п’єс лесі Українки "Бояриня", через її сильну антиросійську упередженість була заборонена в радянській Україні і була виключена з публікації до 1989. Леся Українка також залишала деяку літературу критики і чудові збірки приватних листів. У листі до Кобилянської вона "не бажала складати свої руки і відмовитись від неоромантичного прапора."

З жіночих письменників-модерністів найбільш видатною була Ольга Кобилянська (1863-1942). Народилась і виросла на Буковині, вона була під сильним німецьким впливом. Деякі з її ранніх коротких повістей і оповідань ("Вальс меланхолійний", 1898) були переважно модерновими. Її перші повісті "Людина" (1894), "Царівна" (1896). Була феміністкою за духом. Микола Євман так охарактеризував її ранні твори: "У творах Кобилянської нова, ідеальна сфера відкрита для нас, даючи уявлення про нову землю, де людський дух очищує земний пил і знаходить притулок від бурхливих хвиль життя. Ми маємо позбавитись усіх надій і прагнень і тільки одна пристрасть буде у нас: розвиватися навіть вище в рамках вдосконалення, ліпити власну душу так, щоб це могло сяяти красою і горіти горячою любов’ю. Ми відвертаємося від щоденних турбот, що обтяжують нашу душу і починаємо досить слухати внутрішній голос, який там відбиває пульс вічності.

Це приношення в жертву ми не сприймаємо як приниження якості, навпаки, ми щасливі, з того часу, з поваги до ідеалів любові і краси, ми бачимо початок нового царства, коли нове життя почнеться для індивідума з можливостями гармонійного розвитку всіх його духовних сил."

Одним з найбільш оригінальних прозових письменників модерністів був Василь Стефаник (1871-1936). Син селянина з Покутського регіону (повіту).він написав свої короткі новели на місцевому діалекті. Але він справді великий митець в експресіоністичній манері. Його перша збірка коротких новел, деякі з яких справжні мініатюри, була "Синя книжечка" (1899), вміщувала "Кам’яний хрест" (1900), "Дорога"(1901), і "Земля"(1926).

Старший письменник, найбільший український імпресіоніст, був Михайло Коцюбинський (1864-1913). Він починав як реаліст в "Андрій Соловійко"(1884) і "Для загального добра"(!895). поступово, однак, він залишив реалістичну повість на користь коротких імпресіоналістичних психологічних новел типу "На камені" (1902), "Цвіт яблуні"(1902), і "Intermezzo"(1908). Він також автор двох повістей "Fata morgana"(1903-10) і "Тіні забутих предків" (1911). Перша укладена під час повстання селян в селі, друга про гуцулів у карпатських горах.

Письменником, який через його нововведення в роман і драми належить до табору модерністів був Володимир Винниченко (1880-1951). Його перше оповідання "Краса і сила"(1902) виявила його повноважним як спостерігача пролетарських і буржуазних ситуацій. Винниченко також автор декількох романів, найкращий з яких "Записки кирпатого Мефістофеля", 1917.

Іншим вагомим талантом був Гнат Хоткевич (1877-1938), який починався як модерніст з "Поезій в прозі" (1902). Його пам’ятають в основному через його реалістичний твір про середовище гуцулів, "Камінна душа"(1911).

ТРАДИЦІЯ

Величезною фігурою серед цих письменників – є Іван франко, чия літературна кар’єра розпочалася в кінці дев’ятнадцятого століття, але розвинулася добре в двадцятому. Талан Франка був багатогранний: він був відомим активістом у соціалістичних і радикальних колах, він був журналістом, вченим, літературним критиком, і автором у всіх трьох жанрах: поезії, прозі і драмі. Дружній з Драгомановим, він усе таки вірив у волю і незалежність України, цю віру він виклав у "Поза межами можливого" (1900), який радянські редактори виключили з його творів. Син сільського коваля, він сприймав себе "робітником ручки" і працював невтомно, поки в 1908 серйозна хвороба не перетворила його в напівінваліда. Його зібрані твори недавно були видані в п’ятдесяти томах, хоча у сильно зміненій цензурою формі.

В 1900 Франко був визнаним письменником. У 1900 він видав повість "Перехресні стежки", і в 1907 іншу – "Великий сум", обидві вони написані в реалістичному стилі, але з сильними ознаками трипера. У 1095 поява його "Богуславських оповідань" показала його постійне соціальне занепокоєння.

Французький натуралізм не мав ніякого впливу на Франка, коли не з’явилися його перші оповідання і повісті. Навіть, тоді, після ознайомлення з ним, цей вплив не був на стільки сильний, щоб можна було вважати Франка послідовником натуралістів. Франко, особи помітно був залежний від натуралізму в своїх народницьких творах – описуючи соціальний стан. Але Франко сприймав соціальний стан як громадянин, який хоче брати участь і впливати на них. Справжні натуралісти соціальний процес як дослідники, які не хотіли змінювати речі, приймаючи власну участь.

У 1905 Франко видав свою видатну велику поему "Мойсей". Заснована на біблійній темі, вона порушувала у філософських аспектах проблему національного вождя.

Юрій Шевельов ставить поему в контекст творчої діяльності Франка:

1905 рік у житті Франка був роком рахунку між життям і смертю, роком подолання сумнівів і нерішучості, просування за кордонами можливого і просування у невизначеному напрямку, та наданню змісту людині і національному життю і створенню найвищих духовних цінностей. Оскільки приречений Коцюбинський написав у своїх останніх творах про славу життя, теж зробив Франко у своїй поемі "Мойсей", поезія "Сойчиному крилі", поезія "Під оборогом" (мемуари) і "Одвертому листі до української галицької молоді" (журналістика). Найвищим досягненням цієї поеми "Мойсей" ... переплетення цих трьох аспектів – "один" – індивідуальне, соціальне, і філософське – робить "Мойсея" однією з вершин української літератури. З формального боку – теж велич поеми вище поезії того часу.

М. Рудницький вказав, що частина більш ранньої поезії Франка тяжіла до символіки: "Зів’яле листя" (1896), довший час залишалася збіркою розрахованою на читачів молодшого покоління. З точки зору композиції – це найбільш цілісний (компактний) цикл, і найбільш різноманітний по формі. Це ліричне зізнання з підтекстом зневіри і розпачу був більш переконливим ніж гімн "Вічний революціонер", що є прекрасним програмованим віршем, що підходить для військової музики.

Письменники-реалісти продовжували писати після 1900. у цьому році Борис Грінченко (1863-1910) видав повість з селянського життя "Серед темної ночі", показуючи не так "класову боротьбу" серед селян, як збільшення злочинної свідомості.

Три письменники виділяються через свій внесок у український реалізм. Вони – Степан Васильченко (1878-1932), Лесь Мартович (1871-1916) і Марко Черемшина ( справжнє ім’я Іван Семенюк 1874-1927). Високо поетична проза Васильченка часто розкриває світ дітей; Мартович – майстер відображення матеріального становища селян; і Черемшина, подібно до Стефаника є одним із кращих психологічного зображення селян. Черемшина – лірик у серці, у змісті, який він охопить особистість моменти життя і можна насолоджуватися ними, чи вони приємні чи не приємні і хоче тільки зберегти їх перш, ніж вони зникнуть. Дійшовши до нас "епічна" властивість (якість) – це результат узагальненого показу світу, у якому він живе, а швидше пристосування до того світу, що показаний без будь-якого пояснення.

Протеже Івана Франка, Осип Маковей (1867-1925) був прозовим письменником деякої величини (ваги). Автор ряду невеликих творів "Наші знакомі" (1901), повісті (роману) "Залісся" (1897), що зображує життя священнослужителя в бідному селі, історичний роман "Ярошенко" (1905), він заробляв на убоге життя як письменник і редактор "Буковини". Критик О. Засенко пояснив, що часто сатиричні твори Маковея мають велику цінність як картини тих часів.

Одна з центральних тем прози Маковея було життя галицької буржуазії. Світ дрібних, власницьких інтересів марновірства в щоденному житті, відношення до офіційних звань (посад), кар’єризм, зневага (нехтування) громадянським обов’язком, все це було відбито у багатьох повістях, оповіданнях і фейлетонах Маковея. Він знав буржуазний устрій дуже добре. Він бачив це не з відстані, а з середини, і проникав глибоко у світ фантазії концентрацій своїх героїв-торговців, посадових осіб, духівництва і інтелігенції.

Автор, який у юності "загравав" з "модернізмом" у збірці коротких новел "Страждання молодої людини" (1901) – але який пізніше звернувся до реалізму був Антін Крушельницький (1878-1941). У 1898-1918 він написав роман "Буденний хліб", дивне поєднання стилів. Він добре пам’ятає роман Рубають нас (1914), в якому величезні визиски набувають гігантських розмірів. У 1920-их Крушельницький емігрував до Радянської України, де був пізніше арештований. Він з тих пір був реабілітований і перевиданий. Інший молодий, але не менш значний автор був Архип Тесленко (1882-1911), який провів тривалий час у в’язниці через свою революційну діяльність. Він автор багатьох локанічних коротких творів про життя селянина і великої повісті "Страчене життя" (1910) у якій героїчно доводять до самогубства.

Чотири поети народницького табору заслуговують бути згаданими. Володимир Cамійленко (1864-1925), талановитий перекладач "Дому" Данте, був краще відомий своїми гумористичними віршами. Його поезії були укладені у збірку "Україні" (1906). Миколу Чернявського (1868-1946), похвалив Євшан за його "теплий ліризм, альтруїстичні переконання... і ідеалізм". Серед його багатьох збірок, поезій були "Донецькі сонети" (1898) і "Зорі" (1903). Його твори були заборонені Совітами в 1930-их, після того, як він був заарештований. Він був посмертно реабілітований. Дві жінки писали ліричні вірші: Христя Алчевськ (1882-1932), автор "Туга за сонцем" (1906) і Уляна Кравченко (справжнє ім’я Снайдер, 1860-1947), автор збірки "Пріма вера" (1885). Нажаль Кравченко була досить не продуктивною у своїх більш пізніших роках. Нарешті, Олександр Козловський (1876-98) був поетом багатообіцяючим. Його єдина збірка віршів "Мірти і кипариси" була видана після смерті і 1905, з хвальною передмовою Івана Франка.

Змагання (дискусія) між народниками і модерністами було в кінцевому рахунку вирішено з перемогою останнього.

1 2 3 4 5