Життя та творчість Миколи Кропивницького

Реферат

Сторінка 2 з 3

Так, на структуру п'еси впливає прагнення її автора відповідати на запити часу, так переплітаються у його творах традиційні й новітні засоби.

Своєрідним явищем є комедії Кропивницького "Чмир" (1890), "На руїнах" (1900), "Супротивні течії" (1900), "Мамаша" (1903), "Старі сучки й молоді парості", як і водевіль "Дійшов до розуму" (1909). У деяких з них наявні ознаки трагікомедії, що була новим для того часу жанровим утворенням, а головні персонажі — новоявлені пани з учорашніх мужиків, часом і з колишніх кріпаків — змальовані сатиричними барвами. Незлостивою іронією позначено комедію "Голомозий" (1908), названу автором драмою. Серед авторських жанрових визначень є й "етюд" (одноактівки "По ревізії", "Лихо не кожному лихо..."), ідейно-тематично пов'язаний з драмами письменника.

Прагнення драматурга до жанрової різноманітності з метою повніше відобразити складність життя й разом з тим сюжетною винахідливістю привабити глядача до театру знайшло свій вияв і в двох останніх його творах, позначених трагедійністю. У драмі "Страчена сила" (1903) герой, опинившись "на дні" суспільства, відчайдушно, але марно чинить опір жорстоким обставинам і врешті гине, задавлений ними (тут звучить новий для письменника мотив розплати за вчинений злочин). Фінал п'єси "Зерно і полова" видається несподіваним, та загибель чесної людини від руки жандарма (за бунт) цілком закономірна. Такий сюжетний поворот з'являється в українській літературі вперше.

Елементи трагедії спостерігаємо і на початку творчого шляху Кропивницького, причому із зростанням його як художника збільшується їх кількісна й якісна вага. Це зумовлено як матеріалом, що був основою його творів, так і близькими Кропивницькому тогочасними уявленнями прогресивної естетичної думки про близькість драматичного трагічному.

Мистецькі й громадянські принципи Кропивницького — актора, режисера і драматурга — в основі своїй лишались незмінними протягом усього його творчого життя, підпорядкованого служінню правді й людяності. Він міг помилятися в оцінці певного суспільного явища (наприклад, покладаючи надії на землеробсько-ремісничу артіль у драмі "Конон Блискавиченко"), але гуманістичний ідеал — провідний для драматурга. З позицій цього ідеалу й слід розглядати два основних мотиви, які то взаємопереплітаються і підсилюють один одного, то виходять на перший план у п'єсах різних жанрів: руйнування особистості під впливом обставин і доля жінки у цих обставинах. Незважаючи на цензурні обмеження, драматург звертається до відображення життя найрізноманітніших суспільних прошарків: у його п'єсах діють селяни — від найбідніших, кріпаків і вільних, до куркулів, поміщики та їх слуги, міщани, солдати, торговці, наймити, заробітчани, ремісники, лихварі, сільська старшина, інтелігенція, міська біднота.

Живучість кріпосницької й відповідно рабської психології, руйнування "дворянських гнізд" і витіснення дворянства зростаючою сільською буржуазією, збагачення куркуля — "чумазого" — й наступ його на селянство, хижацька конкуренція його з собі подібними, російсько-японська війна і вплив її на життя народу, революційні заворушення на селі — такі теми підіймала драматургія Кропивницького. Актуальність їх безперечна, як і важливість моральних проблем життя творчої інтелігенції, її взаємин з "натовпом", поставлених у драмі "Беспочвенники" та комедії "Нашествіє варварів". Більшість його п'єс одразу підпадала під заборону цензури й довгі роки пробивалася до сцени. Час від часу письменник звертався до інсценізації та переробки відомих літературних творів ("Невольник" за Шевченком, "Вій" і "Пропавша грамота" за Гоголем, "Вергілійова Енеїда", "Чайковський, або Олексій Попович" за Гребінкою, "Підгоряни" за Гушалевичем, "Вуси" за Стороженком, "Хоть з мосту та в воду голово" за Мольєровим "Жоржем Данденом").

Під кінець життя Кропивницький створив дві п'єси для дітей, використовуючи мотиви народних казок ("Івасик-Телесик", "По щучому велінню"). Органічний зв'язок його драматургії з фольклором виявляється як у вихідних позиціях письменника, який, обстоюючи народне розуміння добра і зла, завжди був на боці бідних і скривджених, так і у відбитті у мові персонажів влучного народного слова, гумору. У 70—80 рр. він часто звертається й до пісень, але з часом ущільнюється художня тканина його творів і для пісень, як і для різного роду етнографічних вставок, не лишається місця.

Зовнішнє розгортання конфлікту у п'єсах Кропивницького відбувається здебільшого у сфері сімейно-побутовій, але суть їх полягає в художньому осмисленні й узагальненні гострих соціальних проблем, що досягається майстерним змалюванням характерів. Хрестоматійними стали постаті визискувачів, сільських глитаїв — Йосипа Бичка ("Глитай, або ж Павук"), Насті й Самрося Жлудів ("Дві сім'ї"), Балтиза ("Олеся"), Шклянки ("На руїнах"), Супоні й Торохтія ("Скрутна доба") — нових зажерливих і підступних претендентів на роль господарів життя.

У змалюванні панства Кропивницький вдається до досить складної суспільно-психологічної градації. Та від лібералізму Горнова, як і від розбещеності, жорстокості Воронових ("Доки сонце зійде..."), від нікчемності Нарциси Павлівни й пихи її дочки Надежди ("Замулені джерела"), один крок до лицемірства безсердечного кріпосника Підгайного ("Перед волею"). Зовні делікатний поміщик Деревицький наприкінці 1905 р. сподівається "зупинить щирою розмовою і усовістить" збуджених революційними настроями селян. Але та делікатність логічно зумовлена складністю обстановки й зовсім не суперечить його власницьким інтересам ("Скрутна доба").

Чимало спільного в Леоніді Загриві ("Олеся") та Смородині ("На руїнах") — колишніх власниках великих маєтків, прибраних до рук їхніми вчорашніми лакеями. Письменник розумів, що ця суспільна сила вже сходить з історичної авансцени, й обмежувався оцінкою окремих її рис, спрямовуючи викривальний пафос проти тих, хто йде на зміну нежиттєздатному дворянству,— проти куркульства, старшини, зростаючої сільської буржуазії та їхніх лакуз.

Під збільшувальне скло художника потрапляє і специфічний тип людини-покруча, позбавленої соціальної й національної самосвідомості, жалюгідно смішної у готовності заради грошей продати кого й що завгодно, включаючи власну гідність. Починаючи з Гордія Поваренка ("Доки сонце зійде..."), подібний персонаж час від часу з'являється в українській драматургії на противагу трагічним образам безталанних героїнь. Співвідношення трагічного й комічного у творчості Кропивницького, отже, перебуває в постійній діалектичній залежності від об'єкта і способу його відображення.

Уже в першому водевілі Кропивницького — "Помирились" — творі начебто суто розважального жанру—І. Франко не випадково побачив чорні, можливі тільки в задушливій атмосфері російського життя і темноти картини, які засвідчують тенденцію автора до узагальнень соціального характеру. Традиційний мольєрівський сюжет про спритного слугу і простакуватого пана у водевілі "Пошились у дурні" засвідчив "справжній сатиричний хист" драматурга та його здатність "мистецькою рукою виткати кілька постатей, живцем вихоплених з життя" (27, 233). Набутий у цих творах досвід дає можливість Кропивницькому створити блискучий зразок соціальної сатири — етюд "По ревізії". Зображення духовної порожнечі сільського "начальства" — старшини і писаря,— під владою якого перебувають сотні людей, виявляє спорідненість із сатиричною традицією Гоголя. Висміюючи кумедні, давно віджилі звичаї, дрібні людські вади, які призводять до комічних непорозумінь, а часом і до драм, що обов'язково завершуються щасливим фіналом, Кропивницький навіть у таких незлостивих комедіях, як "За сиротою і бог з калитою...", "Вуси", "Джигун", "Дурисвітка", "Голомозий", "Ошибка провзойшла", не проминає нагоди поглузувати із старшини чи писаря, підкреслити моральну вищість бідняка над багатієм. Найбільшої сили сатиричного викриття досягає він, показуючи деморалізуючий вплив багатства на людей.

Трагікомічна ситуація, покладена в основу п'єси "Чмир" ("Чумазий"), майстерно використана драматургом для того, щоб показати соціальну й духовну несумісність, неконтактність трудівників і паразитів. Доки жив своєю працею небагатий селянин Демко Пшінка, доти був нормальною людиною, дрібні вади якої компенсувалися здоровим глуздом й критицизмом, умілістю рук, відчуттям потрібності своєї праці. У словах Демка: "Чим більш чоловік багатшає, тим дурнішим робиться", бо "та копійка ним овладає та опанує, що він, як замакітрений, зробиться", уже в першій яві закладається зерно його майбутньої долі. Несподівано на нього звалюється колосальне, за його уявленнями, багатство — спадщина від померлого у місті брата — і з ним відбувається те, про що він казав. Намагаючись будь-що перейняти зовнішні форми панського життя і прикладаючи до них незрозуміле для нього поняття "усякі образованія", Демко подібно до персонажів комедії Островського "Не в свої сані не сідай" опиняється справді у дурному становищі. Неписьменного Демка спритно обкрадає хитрий крамар.

"Чмир" — одна з найдовершеніших п'єс Кропивницького. Стрімкість розгортання дії, дотепність ситуацій, лаконізм і точність діалогів, яскравість характерів, як і недвозначність моральної позиції автора, роблять її привабливою для театру й донині.

Якщо пригода з Пшінкою є наслідком тимчасового затьмарення героя, то духовна еволюція "купця з кріпаків" Кирпи у п'єсі "Старі сучки й молоді парості" уже завершена. Зажерливість його, як і його жінки, що економить навіть на харчуванні рідних дітей, не має меж. Численні його сутички з усіма учасниками дії складаються в один всеохоплюючий конфлікт багатства й бідності, визиску й праці, безчестя й порядності. Логічний фінал твору — безглузда смерть Кирпи на купі грошей (тут сатира переходить у гротеск) — домальовує сатиричну картину, в якій відсутні напівтони.

У п'єсі Кропивницького "Мамаша" можна бачити зразок того "нового типу комедії", про який міркував Б. Шоу як про комедію, "настільки більш трагічну за трагедію з катастрофічним фіналом, наскільки нещасний чи навіть щасливий шлюб трагічніший від нещасного залізничного випадку". Драматург малює зловісну картину повного морального звиродніння людей під впливом жадоби багатства, заради якого дружина не жаліє чоловіка, син — батька.

1 2 3