Шлях їх лежав через Кавказ, в кавказьких водах їх чекав старший син Раєвського — Олександр. На кавказьких гарячих водах (нині П'ятигорське) Пушкін провів два місяці — з 5 червня по 5 серпня.
А потім вони попрямували до Криму, через Кубань, Тамань, Керч до Феодосії, а потім морем. Вони поселилися в будинку Рішельє в Гурзуфе. Там Пушкін прожив з 18 серпня до 5 вересня 1820 року. Всі три тижні, проведені ним в Гурзуфе, він присвятив відпочинку і політичним дискусіям з Раєвськім про події на заході. Тут, в Гурзуфе, і з'явилася ідея "Кавказского пленника".
Пестель Павел Іванович
Декабрист, познайомились
в 1821 році в Кишиневі Під час відсутності Пушкіна канцелярія була перенесена з Екатерінослава до Кишинева. Пушкін поїхав через Перекоп, Херсон, Одесу, ніде не затримуючись, і прибув до Кишинева 21 вересня. Там він зустрівся із старим товаришем ще по "Арзамасу" — Орловим. Оскільки служба його не була обтяжливою, він зміг з 1820 р. по 1823 р. відвідати Кам'янку, Київ, Одесу, Аккерманн і Ізмаїл. В 1823 р. Пушкін повернувся до Кишинева.
Під час поїздок в Кам'янку Пушкін потрапив в середовище діячів Південного таємного кружка, де він близько познайомився з декабристами. Там він закінчив свою повість "Кавказький полонений". Роки, проведені в Кишиневі були роками політичного зростання Пушкіна на ідеях Руссо. В червні 1823 р. завдяки допомозі друзів Пушкін перебирається на службу до Одеси. Через розбіжності на службі по розпорядженню Олександра Пушкін був висланий в Михайлівське, куди і прибув 9 серпня 1824 р.
Михайлівске В цей час в Михайлівському знаходилася сім'я Пушкіних. Батько прийняв на себе поліцейські обов'язки по спостереженню за сином. Молодший брат Пушкіна займався підготовкою втечі Пушкіна за кордон. Засоби для цього передбачалося зібрати шляхом видань, але втеча не відбулася.
Незабаром сім'я Пушкіна виїхала з Михайлівського. В цей період його життя протікало досить спокійна, була насичена тільки прогулянками і новими знайомствами. Також цей час був часом посиленої творчості і посилених вивчень. Він займався сучасною історією, проводячи паралель з більш стародавньою..
Це відобразилося на подальших його творах. В Михайлівському продовжувалася робота над романом "Євгеній Онегин" (було написано 4 розділи і в корені був змінений план романа), була закінчена робота над поемою "Цигани", почата в Одесі, і останнім великим твором, написаним в Михайлівському, була жартівлива поема "Граф Нулін" (13 грудня 1825 р.).
Василій Андрійович Жуковський
один з най ближчих друзів Пушкіна,
він знав його ще дитям 14 грудня 1825 р. під час повстання декабристів Пушкін, що залишився в стороні від змови і розправи, сподівався на зміну своєї долі. Жуковській писав йому: "Ти не в чому не замішаний — це правда? Але в паперах кожного з діючих знаходяться вірші твої. Це худий спосіб подружитися з урядом".
Уряд Миколи І шукав спосіб обеззброїти Пушкіна. Для цього в Михайлівське був посланий таємний політичний агент Бошняк для з'ясування питань: що говорить Пушкін про уряд, чи не закликає він селян до обурення проти уряду. Але не знайшовши потрібних аргументів для звинувачення, уряд вирішив інакше. У вересні Пушкін з фельд'єгерем був відправлений до Москви на побачення з Миколою І.
Миколай I 8 вересня 1826 р. Пушкін прибув до Москви цього ж дня був представлений Миколі І. Результати цього побачення були наступні: Пушкін отримав свободу пересування, твори його поступали на дозвіл самому Миколі І, а посередником призначався шеф жандармів Бенкендорф.
Приїхавши до Москви Пушкіну довелося випробувати декілька розчарувань. У вересні виникла справа про розповсюдження в списках віршів з "Андрія Шинье", що тлумачать як вірші про події 14 грудня. Пушкіна допитували, вимагали пояснень. Справа закінчилася тільки в липні 1928 року.
В листопаді 1826 р. Пушкін повернувся з Москви в Михайлівське, отримавши завдання від Миколи написати записку про народне виховання. Виконання вимоги повинне було носити характер політичного іспиту Пушкіна. Він написав записку ухильно, прагнучи задовольнити вимогам Миколи і в той же час не суперечити собі. На записку була накладена резолюція, повідомлена Пушкіна Бенкендорфом. Цією резолюцією Пушкін був визнаний тим, що не витримав випробування.
Після публічного читання "Бориса Годунова" Пушкіну було роз'яснено значення рішення про царську цензуру. Йому було вказано, що він позбавляється права друкувати що або на загальних підставах, і всі його твори в обов'язковому порядку вилучаються з ведення загальної цензури і представляються на розгляд Миколі через Бенкендорфа.
Політика уряду по відношенню до Пушкіна диктувалася прагненням привернути його на свій бік і вжити як глашатая казенних ідей.
З 1827 року Пушкін веде дозвільне життя, замислюється над пристроєм сімейного життя. В 1828 році він робить спробу одружитися з Ганною Оленіной. Спроба не вдала, з вини самого Пушкіна. В ці роки виходять в друк багато його творів. В цей час він пише нескінчений роман "Арап Петра Велікого", продовжує писати "Євгенія Онегина", в короткий час пише поему "Полтава".
Тоді ж він піддається літературно-журнальній критиці. В час, коли Пушкін писав "Полтаву", почалася нова справа. До уряду дійшла "Гавріїліада", почалися пошуки автора цієї "безбожної поеми". Почалося слідство, якому піддався Пушкін, але він відрікався від авторства письмово. Врешті-решт, він послав царю якийсь лист, після чого справа була припинена, але в Пушкіна з'явилися нові обов'язки перед урядом.
Наталія Миколаївна
Гончарова В 1829 році Пушкін приїжджає з Петербургу до Москви і сватається до Наталії Миколаївни Гончарової, на що дістає відмову. Після, Пушкін виїжджає на Кавказ, всупереч відмові Миколи І. Свою поїздку на Кавказ Пушкін описує в "Подорожі в Арзрум". Пушкін їде на Кавказ через бажання брати участь в Турецькій війні, але по більшому ступеню через друзів-товаришів, що служили у той час там.
Повернення Пушкіна з Кавказу було прийнято з великим обуренням, Микола І вимагав пояснень. В кінці 20-х рр. Пушкін веде постійні сутички з Булгаріним. В квітні 1830 року Пушкін робить нову пропозицію Наталії Гончарової і цього разу воно було прийнято. В сім'ї Гончарових зажадали від Пушкіна офіційне посвідчення від Бенкендорфа, що він не знаходиться під поліцейським наглядом. Також їх цікавило матеріальне благо Пушкіна. Його батьком йому була передана частина нижегородського маєтку — село Кистеневка, що знаходилося недалеко від Сергію, що належав, Львовичу села Болдіна.
1 вересня 1830 року Пушкін виїхав в Болдіно, заздалегідь посварившись з матір'ю Гончарової, після чого питання про брак залишилося відкритим.
Пейзажі Болдино В Болдіно Пушкін дуже плідно попрацював. Він написав близько чотирьохсот віршів, 8-у, 9-у і 10-у глави "Евгенія Онегина" але остання згоряє. Також він пише в Болдіно близько 30 дрібних віршів, 5 повістей прозою, декілька драматичних сцен. Робота в Болдіно замикає цілий період творчості Пушкіна. Пушкін пише прозу, пише багато критичної і публіцистичної статі. Основна робота в Болдіно полягала в маленьких трагедіях, пов'язаних з драматургічними дослідами Пушкіна.
Перебування в Болдіно мало ще результат, важливий для подальшої біографії Пушкіна. Тут він переконався в розореній і занедбаності маєтку. Він побачив, що майбутнє його не пов'язано з маєтком. Стати поміщиком йому не вдалося б, так він і не відчував до цього покликання. Болдіно не могло давати доходи. Майбутнє Пушкіна полягало в том, що він був "грамотій і поет". Саме Болдіно було для нього місцем творчості, а не поміщицьких турбот.
Тут, в Болдіно, він багато написав критичної і публіцистичної статі, яка мала вже характер підведення підсумків пройденому. Відповідаючи своїм супротивникам, Пушкін зробив огляд власної творчості. Велика частина його заміток про власні твори відноситься саме до болдінскої осені (1930 рік). Тут, в Болдіне, він вичерпав всі літературні задуми минулого і, виїжджаючи звідси, був готовий почати нове життя як в особистому, так і в літературному відношенні
Храм Вознесення, де
вінчався Пушкін с Гончаровой Після повернення з Болдіна Пушкін почав зміни, одружувався. Весілля відбулося 18 лютого 1831 року в Москві, але згодом Пушкіни жили в Петербурзі. В період між Москвою і безпосередньо Петербургом вони жили в Царському Селі, де Пушкін за допомогою Жуковського міг налагодити особисті відносини в уряді. А Микола І побажав бачити дружину Пушкіна як прикраси його придворних балів.
Тоді ж, в 1831 році, Пушкін піднімав питання про дозвіл видавати політичний орган. Дозвіл був даний тільки в липні 1832 року, але Пушкін ним не скористався. Влітку 1831 роки роман "Євгеній Онегин" отримав остаточну обробку, "Борис Годунов" не користувався успіхом. В цей період Пушкін замислює "Дубровського" і "Історію Пугачева".
Збираючи матеріал для "Історії Пугачеві" і з'їздивши на місця битви, Пушкін в жовтні повертається в Болдіно і проводить там до половини листопада. Це була друга болдінска осінь. Там він закінчив "Історію Пугачова", написав "Мідний вершник", "Казку про рибака і рибку", "Казку про мертву царівну" і багато віршів. До цього ж часу відноситься робота над "Піковою дамою".
В особистому житті Пушкіна відбулися нові зміни. В кінці грудня 1833 року Пушкін був прийнятий Миколою І в камер-юнкері при дворі, що Пушкін сприйняв як образа. Його негативне сприйняття цієї посади привело ще до одного конфлікту з Миколою І, було бажане те, що дружина Пушкіна танцювала в Анічкове.
В цей час в Пушкіна була матеріальна скрута, посада при дворі не давала спокійно працювати, а перевидання його творів не приносило великих доходів. До того ж в травні 1832 року в Пушкиних народилася дочка Марія, а в липні 1833 року — син Александр, пізніше, 1835 року народиться син Грігорій і 1836 року — дочка Наталія.
В Петербурзі жили самі Пушкіни і дві сестри дружини. Для того, щоб містити таку велику сім'ю і давати їй можливість вести широке світське життя, Пушкін вдається до позики, і заставам коштовностей. Борг в нього складав 60 тис. рублів, і йому довелося вдатися до допомоги держави, чим він виявився остаточно прив'язаний до двору.
В березні 1836 року померла мати Пушкіна, залишивши в спадок Михайлівський, ділення якого дотяглося до смерті Пушкіна.