Чума як пряв світового зла у однойменному романі А. Камю

КАМЮ АЛЬБЕР

(1912-1988)

Французький письменник, народжений у Алжирі (колонії Франції), лауреат Нобелівської премії (1957). У своїй творчості представив екзистенційно-модерновий зразок літератури. Він по-філософськи вдивляється у світ, де панує абсурд, де "немає Бога", його хвилюють теми свободи, морального вибору людини та сенсу її існування. Філософські та естетичні погляди представлені у драмах, есе, публіцистичних виступах, літературно-критичних статтях. Загальносвітової слави набули такі твори: есе "Міф про Сізіфа" (1947), роман "Чума" (1947), есе "Бунтівна людина" (1951), збірка "Вигнання й царство" (1957).

Чума як пряв світового зла у однойменному романі А. Камю

Роман Альбера Камю "Чума" є вершиною творчості письменника. У ньому втілилося все, що пережив і осмислив автор у роки сурових випробувань. "Чума" — хроніка одного трагічного року в Орані, центрі французької префектури на алжирському узбережжі Середземного моря. Автор дає детальний опис виникнення і поширення епідемії чуми в місті.

Але ненароком з'являється така фраза: "У світі було що чум, що воєн". Фраза насторожує і змушує повернутися до років, коли слово "чума" було у всіх на вустах. Правда, не в прямому, а в переносному значенні — "коричнева чума", фашизм. За клінічними ознаками зловісно вимальовується історично визначена личина "чуми" (фашизм) — нашестя, що перетворило Францію і всю Європу в концтабір. За свідченням самого Камю, "явний зміст "Чуми" — це боротьба європейського Опору проти фашизму".

В устах Тарру, друга доктора Ріє, слово "чума" набуває багатьох значень, стає надзвичайно містким. На його думку (і на думку автора), чума — не тільки хвороба, не тільки війна, а також смертні судові присуди, розстріл переможених, фанатизм церкви і фанатизм політичних партій, загибель невинної дитини в лікарні, погано організоване суспільство. Вона звична, природна, як дихання, бо "всі ми трошки зачумлені".

Чума — світове зло, яке повсякчас бродить в історії і всьому нашому житті. Тому ключем до всієї притчі звучить бурчання лайливого астматика, постійного пацієнта доктора Ріє: "А що таке, власне, чума? Те ж життя, тільки й того". У кінці щасливі оранці святкують звільнення від епідемії. А доктор, розмірковуючи над словами старого, доходить висновку, що кожного дня радість людей під загрозою, бо "бацила чуми ніколи не вмирає, ніколи не щезає, десятиліттями вона може дрімати десь... і, можливо, настане день, коли на лихо і в науку людям чума розбудить пацюків і пошле їх копати на вулиці щасливого міста".

Зло, за Камю, на відміну від свого історичного прообразу, не піддається дослідженню. Воно вбиває, — це все, що дано знати про нього його жертвам. Тут і виникає бінарна позиція: людина — зло. За філософією Камю, людина повинна зробити "вільний вибір", щоб стати Людиною. Оранці мають змиритися чи бунтувати, третього не дано.

Герої Камю — бунтарі. Вони сміливо постають проти світового зла, хай навіть це "сізіфів труд" (бо вилікувати так нікого і не вдалося, все обмежувалось лише полегшенням страждань, не вдалося і віднайти сироватку — чума відповзла сама, так само як і прийшла). Як бачимо, все та ж абсурдність буття і так само людина вільна зробити вибір: І цей вибір робить її справді Людиною.

Чума — суворий екзамен, який ставить два запитання: що таке життя і що значить зберегти гідність перед наступом стихії і зла. Письменник-філософ Камю вірить, що зло вічне, але вічна і боротьба з ним. І сила людей — у їхній співдружності.