Дитяче сприйняття світу у казці А. де Сент-Екзюпері "Маленький принц"

Дитяче сприйняття світу у казці А. де Сент-Екзюпері "Маленький принц"

"Маленький принц" — зворушлива, сповнена тонкого ліризму казка, яку одразу ж полюбили дорослі і діти. Маленьких читачів вона захоплює цікавим сюжетом, незвичайними пригодами, що відбуваються з чарівним хлопчиком-принцом. Дорослим подобається філософський зміст, що змушує замислитись над важливими питаннями життя і людських стосунків, над такими вічними цінностями, як любов та вірність і почуття обов'язку перед людьми.

Героєм казки виступає дитина. У цьому позначилася любов Екзюпері до дітей і туга за власним дитинством, яка все життя не покидала його. А найголовніше — певність письменника, що дитяче бачення світу — природніше, людяніше, а отже — правильніше, ніж у дорослих. Світ має бути зовсім не такий, яким його роблять дорослі люди.

Маленький принц, цей допитливий космічний мандрівник, що подорожує з планети на планету, зустрічаючись з дорослими людьми, бачить всілякі безглуздя: властолюбство, пиху, жадобу власності, пиятику, черствість душі... І ті безглуздя мають силу, а все розумне, добре, гарне — слабке. Але дорослі — дивні люди, вони не помічають безглуздя, всяким дурницям надають великої ваги, а головного — краси природи і людських стосунків, правдивості, дружелюбності, щирості не бачать і тому не визнають. Бо погляд у них спотворений, він втратив чистоту й безпосередність, притаманні дитині. Звичайно, у житті могли б бути інші стосунки, коли б люди намагалися "приручити" одне одного, налагоджувати між собою зв'язки, коли б вони сприймали світ не очима, а серцем. "Добре бачить тільки серце, найголовнішого очам не видно".

Серце сприймає стосунки між дорослими людьми як безглуздя, але пояснити, чому в житті складається так, що це безглуздя бере гору над людиною, воно не може. Тут мав би пояснювати розум, тут треба було б говорити про соціальні взаємовідносини людей, а їх автор навмисне не торкається, його цікавлять тільки моральні стосунки.

Казка закінчується сумно, проте у читача вона лишає не тільки сум, а й прагнення до світлого, красивого, до того, щоб у дорослих людей у буденній метушні, в дріб'язкових клопотах не вмирала щедрість і щирість душі, не згасало чисте бачення світу, не притуплялося почуття відповідальності за тих, кого ми "приручаємо".