ВІТМЕН ВОЛТ
(1819-1892)
Творчість Вітмена вважається святинею американської літератури. Збірка "Листя трави" (1855) стала подією в історії американської поезії, "витвором розуму і мудрості". Перше видання книги містило 12 віршів і поем без назв — щоб підкреслити цілісність поетичного задуму. До останнього прижиттєвого видання книги увійшло 400 поезій. Вірмен використовує верлібр — вільний вірш.
У своїх поезіях поет засуджує рабство, оспівує вільну людину, сповідує принцип трансценденталізму— органічного поєднання людини і космосу. На батьківщині Вітмена довгий час не визнавали, в офіційну американську літературу він увійшов тільки після смерті.
Вітмен "Я блукаю і кличу душу свою..."
(за збіркою поезії В. Вітмена "Листя трави")
Творчість великого американського поета-новатора Волта Вітмена стала своєрідною поетичною Біблією. Вітмен вірив у пророче покликання поета, який приходить на землю оновити її, "коли втрачають зміст слова і предмети". Своє нове поетичне світобачення поет втілив у збірці поезій "Листя трави". Цей твір — свідчення космічності, епічної всеосяжності поетичного світобачення Вітмена. Водночас це виклад програми радикальної перебудови Всесвіту, відкриття і обожнювання Людини і Природи. Головним героєм є сам поет, який стає втіленням нового, вільного Людства:
Осторонь метушні стоїть моє Я,
Стоїть раде, привітне, співчутливе, єдине.
Звідки ж береться внутрішня досконалість поета? Образ "літньої травинки" символізує новий Всесвіт, в основі якого не далеке холодне Небо, а теплий живий рідний зелений світ. "Брунатні мурахи", "незліченні стебла", "чоловіки та жінки" — все живе у ньому за одним законом.
Вірмен використовує художній прийом "каталогу", об'єднуючи численні образи людей, тварин, комах, і стверджує гармонію всього живого. Поет веде діалог зі своєю душею, яка підказує йому, "що основа творіння — це любов". А джерелом любові поета є Земля:
Тільки торкнуся землі ступнею.
Звідти так і зринуть сто любовей...
А "небесні закони ще треба доробляти і виправляти" — вважає поет:
Зухвале сонячне світло,
Ти освітлюєш тільки поверхні,
а я виявляю і поверхні, і глибини.
Поет пропонує відкинути старих богів, бо найвища цінність — це Людина. З чого складається її "Я"? З дійсності і часу, які приймає поет, з землі і моря ("Я частинка твоя невіддільна, я одна твоя хвиля і всі твої хвилі одразу"), з душ усіх людей ("Я всіх вас знаю, я зазнав багато мук, сумнівів, розлук, безвір'я"), з невідомості ("це не хаос, не смерть — це форма, єдність, це плин... це вічне життя, це Щастя"). Поет вірить у своє безсмертя, бо він заповідає себе землі, "щоб прорости травою". Отже, тільки досконале, духовно повне і гармонійне Я-травинка може бути основою нового Всесвіту, а не далекі небесні закони — вважає Вітмен.